• Грушевський

Земляки пишуть Грушевському

До 150-річчя від дня народження видатного українського історика та громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського

Цієї осені виповнилося 150 років від дня народження Михайла Грушевського (1866-1934). Визначний українець, вчений світового рівня, він своїм життям поєднав інтереси Східної та Західної України, виводив націю з духовного поневолення. Ідея української соборності, єдності  пролягла й через особисту долю історика: нагадаємо, що його дружиною 1896 року стала львівська вчителька Марія Вояковська. А Іван Франко, чия вілла у Львові сусідила з віллою Грушевського, одружився з харків’янкою Ольгою Хоружинською. Так наші духовні провідники демонстрували: Україна єдина.

Жив ідеєю української єдності

Грушевському не випало побувати у нашому краї. Але він мав зв’язки з Придніпров’ям, його тут здавна любили і шанували. Довгі роки з ним листувався наш історик Дмитро Яворницький.

Тут треба нагадати як Грушевський опинився у Львові, без чого годі зрозуміти логіку листів до нього.

1890 року Грушевський закінчив навчання в університеті св. Володимира в Києві. А на початку 1891-го  професор того ж вузу  Володимир Антонович повернувся з подорожі в Галичину. Він оповів Грушевському про план створення кафедри української історії у Львівському університеті. Кафедру пропоновано очолити Антоновичеві. Але тому вже було майже 60, тож він не захотів брати на свої плечі тягаря і натомість рекомендував свого молодого учня. Справа розтяглася на роки. Нарешті, в травні 1894-го Грушевський захистив дисертацію на ступінь магістра, а 1 квітня того ж року цісарським рескриптом у Львівському університеті заснована «кафедра всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи». Так змінено, за словами самого Грушевського, первісний план заснування кафедри української історії. А тодішній австрійський міністр Гауч мотивував цю зміну тим, що українська історія не може вважатися конкретною наукою. Тоді ж на цю кафедру призначено Грушевського.

Така коротка передісторія появи Грушевського у Львові. Годі перерахувати все корисне, зроблене ученим у цей час. Назву один факт: 1899 року в Києві мав відбутися археологічний з’їзд з участю галицьких учених, і саме Михайло Сергійович висунув і поставив ребром питання про допущення рефератів українською мовою. Вперше так гостро поставлено українське питання на російському грунті. Це дало привід усім ворогам українства вилити потоки отрути на Грушевського як провідника в цій справі. А коли 1905 року археологічний з’їзд стали проводити в Катеринославі, його організатор професор Д. Яворницький так само принципово поставив питання про право галичан виступати з доповідями на з’їзді рідною українською мовою (про таке ж право для східняків ще не йшлося).

Писали приват-доценти, студенти, семінаристи

У Центральному державному історичному архіві України а Києві, в особистому фонді Грушевського зберігається понад тринадцять тисяч листів до ученого. Двадцять років тому наш земляк професор Юрій Мицик опублікував пару листів малознаних земляків. Ювілей Грушевського дає нагоду перечитати ці листи.

1899 року преса повідомила про відкриття у Львові  українського університету (досі там був лише польський). У той час Грушевського небезпідставно вважали одним з ініціаторів боротьби за український університет у Львові. Відтак з різних кінців Надніпрянської України та з-за її меж полетіли до ученого листи з проханням роз’яснити статут цього вишу, програму вступних іспитів тощо. На жаль, ідея з українським університетом тоді так і не реалізувалася.

На диво, вцілів єдиний лист Яворницького до Грушевського. Писано його в лютому 1900 року. Яворницький вирішив першим встановити листовний контакт. «Уже три роки я проживаю в Москві і читаю тутечки, яко приват-доцент, в університеті «Курс истории малоруського козачества». Нудно мені тут страшенно, і хотів би я податись геть  із Москви до Галичини…» Історик писав і про умови, на які сподівався. Оскільки він видав «Историю запорожского казачества», то хотів би захистити свою працю у Львівському університеті і потім зостатися в Галичині жити. Він цікавився, чи може надіслати для захисту свою працю і чи є у нього відтак шанси зостатися у Галичині викладачем котроїсь гімназії? Не маємо відповіді Грушевського. Знаємо лише, що «галицькі проекти» Яворницького не здійснилися – магістерську дисертацію він захистить наступного, 1901 року в Казанському університеті.

«Кликали щирих до наукової праці»

А ось що писав до Грушевського з Котівки (нині Магдалинівського району) Георгій Базарянінов:

«1899-го року, 30 августа.

Високоповажний пане професоре! Дуже прохатиму Вас, пане, якщо буде Ваша ласка, одписати мені про Ваш університет. Знаю я, що туди кликали молодих хлопців щирих до наукової праці, тільки не знаю, коли, як, що й до чого зробити. Прохаю ж Вас, пане, одписати мені: 1) Чи треба держати екзамен, і якщо треба, то який і коли; 2) Які документи треба привозити з собою до Вас і які для проїзду на дорогу; 3) Коли можна їхати до Вас, чи в цім року, чи вже пізно, треба ждати другого року; 4) Які у вас факультети; 5) Чи дороге у вашім городі прожиття; для школярів, чи можна знайти собі уроки, чи нема бува од університету для школярів якої зпідмоги; 6) Я скінчив недавно курси в духовній семінарії,  чи приймуть мене так, чи ще заставлять держати екзамен на «атестат зрілости».

Звиняйте, пане професоре, хоч я сам й з України, тіко не умію дуже гарно орудувати своєю мовою. Якщо буде Ваша ласка, отвіт пришліть по адресові: Россия, город Екатеринослав, дом Гофмейстера, Г. П. Алексееву для передачи в село Котовку Георгию Базарянинову.

З повагою до Вас Г. Базарянинов».

Автор листа Георгій Базарянинов ще 1893-го (за шість років до листа!) закінчив за другим розрядом Катеринославську духовну семінарію. 11 травня призначений псаломщиком до церкви в с. Обухівка Новомосковського повіту. Це все, що ми про нього поки що знаємо.

«Йти у чужі світи не маю спромоги»

Рядки ще одного листа:

«Катеринослав, 30 жовтня 1899 року.

Високоповажний пан професор!

Я – студент Томського університету, прослухав 5-ть семестрів медичної науки. Розрух академічного життя минулого шкільного року примусив мене, як і багатьох моїх товаришів, лишитися за мурами «альма матер», до котрої я вступив з наміром  спеціальної освіти. Сучасне моє становище саме погане: коли маю вступати до університету, мої начальники ще до цього часу не оповістили, та не знаю, чи й оповістять?!. А йти у чужі світи, куди-небудь у Німещину добувати освіти, не маю на те спромоги, бо не володію німецькою мовою, змарнувати час і кошти. Розміркувавши отак собі на самоті, я твердо рішив їхати за закінченням освіти у славянські землі – у саму найближчу і найріднішу Галичину, вступивши до Львівського університету, – це мій останній рішенець! Оце я до Вас, високоповажний пане професоре, і обертаюсь. як до земляка, за  порадою і поміччю. (Далі Юхим Павловський ставить низку конкретних питань щодо умов навчання – М . Ч.). Зверніть увагу на цей невдало написаний лист та благаю Вас: подайте хоч коротеньку  на усі ці питання відповідь, якщо це не здармує багато часу. Вибачте на тім, що може де не до ладу написано – це залежить від тих обставин, серед котрих ми, українці, живемо.

Моя адреса: Екатеринослав, статистическое бюро губернской земской управы. Ефиму Павловскому.

З поважанням Юхим Павловський».

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *