За лаштунками новин

Поки вся країна болісно спостерігає за веселими торгами, які ведуть наш прем’єр-міністр і місія МВФ, обговорюючи питання про те, на скільки нам доведеться піднімати ціни на газ в обмін на кредит, майже непомітно для більшості проскочила інша, дуже показова історія.

Історія про те, як 165 тисяч гектарів родючої української землі в Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській та Рівненській областях, виявилися в руках у арабських шейхів, а саме компанії з Саудівської Аравії з довгою назвою Saudi Agricultural & Livestock Investment Co.

Ви, напевно, здивувалися. Мовляв, у нас же немає вільного ринку сільгоспземель. Ринку немає. Але й економіки немає. Тому араби купили не саму землю, а одну з найбільших сільгоспкомпаній «Мрія Агрохолдинг», засновану в 1992 році, а вона оперує шостим за розміром земельним банком в Україні. А що ж сталося з «Мрією»? Збанкрутувала наша мрія про багату аграрну Україну. Холдинг через наївність у 2013 році взяв кредити на розвиток у двох зарубіжних банках, а коли держава згорнула підтримку рідних, але не дуже шанованих аграріїв, позбавивши селян будь-яких пільг, «Мрія» потонула в боргах.

Не хочеться наврочити, але модель скупки земель методом банкрутства їх колишніх власників чимось смутно нагадує всі наші державні ігри з кредитами МВФ. Ми їх беремо як підірвані, але колись же й віддавати доведеться. Боюся, що кредитори не погребують брати натурою.

Взагалі, інформаційні сюжети цього тижня всі якісь похмурі й дуже схожі на маленькі поки модельки нашого світлого майбутнього. Ось, наприклад, на Закарпатті житель села Сокирниця 15 годин поспіль відстрілювався з рушниці в співробітників обленерго, які мали намір відключити його будинок від енергопостачання за несплату. Що в підсумку? Будинок відключили від світла, власника будинку заарештували.

Ох, не дарма українці так масово рвонули працювати за кордон. Там не те щоби краще, але спокійніше. Закони працюють, поліція працює, суди працюють, та й на тамтешню мінімалку прожити можна. Поляки давно придивляються до українських гастарбайтерів. Нещодавно навіть соцдослідження провели серед українських найманих працівників. З’ясували, що 26 % трудових мігрантів з України готові пожити-попрацювати тут 3–5 років, а 22 % — впевнено хочуть залишитися жити в Польщі назавжди. Спокій і впевненість дорогого коштують.

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *