• архив

Загублені скарби

Під час Другої світової війни фонди Державного архіву Дніпропетровської області зазнали колосальних, непоправних втрат

Внаслідок війни історики, краєзнавці не дорахувалися великої кількості архівного матеріалу. З початком війни адміністрації архіву вдалося евакуювати до міста Актюбінськ (Казахстан) лише невелику частину своєї колекції. У серпні 1941-го частина відправлених в евакуацію документів потрапила під обстріл фашистської авіації й загинула. В окупованому місті зостався колишній співробітник архіву, 37-річний Михайло Андрійович Кочевський, котрий при німцях працював завідувачем архіву, по змозі рятував документи від знищення. За це дістав 10 років ув’язнення від радянської влади за «колаборацію». В незалежній Україні посмертно реабілітований.

Усього ж за період окупації 1941-43 років за словами дослідниці Г. П. Данильченко  втрачено 2700 архівних фондів. Це важко собі уявити, але в той час безповоротно втрачено близько 768 тисяч справ (!) за 1738-1941 роки…

Загинули фонди Новоросійської губернської канцелярії 1765-1798 років (йменувати Катеринослав Новоросійськом звелів син Катерини Павло І). Перестали існувати фонди Катеринославського губернського правління і міського магістрату за 1780-1865 роки, правителя Катеринославського намісництва 1783- 1796 років, Межової експедиції Катеринославського намісництва 1792-1799 років, Катеринославської міської думи 1792-1917 років, Катеринославської палати кримінального суду 1789-1869 років, Гірничого управління Півдня Росії 1891-1922 років. У втрачених документах містилася інформація про Запорізьку Січ, Турбаївське повстання на Полтавщині 1789 року (Турбаї тоді відносилися до Катеринославщини), про корисні копалини, гідрогеологію, річку Дніпро тощо.

Свого часу мені довелося працювати в архівах Полтави, Харкова, Сімферополя, Києва, Варшави, Петербурга, Оттави – мені здається, ніде не було таких колосальних втрат як в облархіві у м. Дніпро.

Збідніла історія нашого краю

Чимало втраченого стосувалося минулого Новомосковського повіту, до складу якого входили сучасні Новомосковський, Магдалинівський, Царичанський райони, частина Дніпропетровського району…Про це свідчить колекція описів утрачених архівних фондів, що загинули під час війни – у Держархіві Дніпропетровської області дослідники добре знають цю колекцію під шифром Р-1684, опис 2-4.

Ще до початку війни у червні 1941 року обласний архів мав у наявності метричні книги сільських церков, нині навіки втрачені. Ось перелік деяких втрат (називатимемо храми і роки ведення метричних книг):

Воскресенська церква с. Воскресенки за 1855-1875 роки, Успенська церква с. Голубівки за 1859-1874, Архангело-Михайлівська церква с. Попасного за 1858-1870, Покровська церква с. Олександрівки за 1854-1870,Успенська церква с. Опанасівки за 1860-1873, Архангело-Михайлівська церква с. Пісчанки Знаменівської волості за 1865-1875, Миколаївська церква с. Олексіївка за 1857-1861. Також втрачені метричні книги Георгіївської церкви села Юр’ївка Павлоградського повіту за 1808-1875 роки – нині це райцентр Юр’ївка, де нас теж читають.

Не відновити втрачених фондів державних інституцій – папери з фондів «Новомосковський городничих (мер)  (1784-1811) -3531 справ, «Новомосковський городничий» (1784-1845) – 3185 справ, «Новомосковська міська поліція» (1801-1869) – 1065 справ, «Новомосковська поштова контора» (1845), «Новомосковська повітова земська управа» (1899-1919) – 8 справ,  Новомосковське повітове «по воинской повинности присутствие» (по-нашому військкомат) за 1878-1916 роки – 9 справ, Губиниське поштово-телеграфне відділення за 1913-1917, фонди повітового члена окружного суду по Новомосковському повіту за 1909 рік,

мирового судді 1-ї дільниці Новомосковського судово-мирового округу (1882) – 1 справа і те ж 2-ї дільниці за 1880 рік – 2 справи.

Колосальних втрат зазнав Новомосковський земський суд:

  • 1800-1810 – 1231 справа,
  • 1786-1862 – -1519 справ,
  • 1811-1819 – 2110 справ,
  • 1828-1835 – 1199 справ.
  • 1831-1841 – 1010 справ,
  • 1834-1839 – 1422 справи,
  • 1791-1865 – 86 справ,
  • 1837-1844 – 1346 справ,
  • 1839-1863 – 1044 справ,
  • 1841-1848 – 1373 справи,
  • 1844-1871 – 1366 справ,
  • 1791-1863 – 95 справ,
  • 1821-1831 – 937 справ,
  • 1784-1867 – 449 справ.

Панської історії теж не стало

Наш довоєнний архів містив також унікальні родові колекції документів поміщиків Новомосковського повіту. Скажімо. тут було шість справ поміщика Степана Миргородського за 1840- 1870 рр., одинадцять справ з особистого фонду поміщиків села Котівка Петра і його сина Георгія Алексєєвих за 1837-1883 роки, фонд з 13 справ поміщика Антона Олексійовича Залюбовського за 1819-1867, фонд поміщиків Родзянків за 1766-1891 (7 справ), родинний фонд дворян Степана Степановича та його дружини Інни Пилипівни Євецьких  за 1905-1917.

Фамільні документи Родзянків

Скажімо, фонд родини Родзянків містив такі документи, відомі лише з опису, – клопотання до Малоросійської колегії 1766 року, різне персональне листування 1846-1868 років, систематизовані документи французькою мовою 1857-1877 років, слово при похованні поміщика Петра Петровича Родзянка, листи пана 1819 року до свого управителя, різні документи стосовного маєтку, список книжок (додатковий опис), річний звіт 1891 року економічної суми вдови Родзянка. (Опис документам фонду Родзянків склала 7 лютого 1937-го співробітниця облархіву А. Островська).

Або ось погляньмо на втрачений фонд поміщика Степана Миколайовича Миргородського (1821 року народження).

У його справі знаходилися роздільні акти на землю поміж його батьком Миколою і дядьком Єгором Миргородськими, датовані 4 лютого 1840 року та 7 серпня 1842 року. Тут же зберігалося свідоцтво Катеринославської духовної консисторії про народження і хрещення сина поміщика Степана Миргородського Миколи від 29 травня 1851 року. Указ від 6 червня 1858 року свідчив про внесення до дворянської родовідної книги  поручика Степана Миколайовича Миргородського з дружиною і дітьми. Ось ще один не збережений документ – роздільний акт на нерухомий маєток  після смерті бездітного штаб-ротмістра Єгора Івановича Миргородського. До речі, власник сіл Бузівка і Євдокимівка поміщик Єгор Іванович Миргородський наклав на себе руки – він отруївся після виходу царського «милостивого» маніфесту 1861 року про звільнення селян з кріпацтва. Душа не витримала бачити вільних селян…

Й останній документ Степана Миргородського, відомий лише з опису – запродажний запис , укладений поміж вдовою підполковника Вірою Миколаївною Григорасуло і поручиком Степаном Миколайовичем Миргородським від 6 липня 1872 року.

Справа Миргородського

Попри втрачені архівні документи ми дещо дізналися з біографії поручика.

Напередодні Нового року, в грудні 1869-го Катеринославський окружний суд слухав його справу. Новомосковський поміщик поручик Степан Миргородський просив суд «про відібрання від дружини його Ольги Миргородської дітей своїх».

Інтереси Миргородського представляв почесний громадянин Горовіц. У проханні, поданому ним до окружного суду 2-го вересня 1869 року він пояснив таке. У 1864-му його дружина Ольга Степанівна «без згоди чоловіка і навіть проти волі його облишила спільне з ним життя». Взявши з собою всіх дітей, вона оселилася в Катеринославі у власному будинку. У Миргородських росло п’ятеро дітей – 14-річний о тій порі Микола, 10-річна Марія, 8-річний Еммануїл і зовсім маленькі Ольга і Володимир.

Вважаючи, що в дитячому віці турбота матері нічим незамінна, Степан Миколайович Миргородський перший час не наполягав на поверненні йому дітей.

Кілька слів про батька. Знаємо, що народився Степан у 1821 році в дворянській сім’ї. Його дід Іван походив із січової козацької старшини. Перейшовши на російську службу, Іван Андрійович став майором і в 1780 році отримав у рангову дачу на річці Орелі кілька тисяч десятин землі. І дід, і батько Степана обиралися новомосковськими повітовими предводителями (очільниками) дворянства, а це говорило про їхню вагу в суспільстві.

Степан за традицією того часу 18-річним вступив на військову службу. У дев’ятнадцять він корнет. Але служив недовго – вже в 22 роки подав у відставку і дістав її в званні поручика. Коли сто п’ятдесят років тому виникло земство, Миргородський обирався гласним Катеринославського губернського земського зібрання від Новомосковського повіту перших двох скликань у 1866-1872 роках. Правда, чомусь слідів його активності як гласного ми в земських збірниках не виявили. А перші три роки, він, схоже, взагалі не з’являвся на сесіях… Тобто, щоб було зрозуміло тим, хто нічого не чув про земство, скажемо так: Миргородський виявився в числі перших губернських депутатів.

Як поміщик він володів землею, успадкованою від батька (був єдиний його син), при селах Євдокіївка та Іванівка – всього близько чотирьох тисяч десятин.

Були в його зовнішній біографії факти, які могли послужити причиною родинних чвар, – у 1862-1864 роках на його маєток накладалася сенатська заборона. А  1864-го дружина залишає його. Чи був зв’язок поміж цими подіями – могли б відповісти архівні матеріали.

А вони пропали…

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *