Жіноче щастя Наталii Сiльман

Голова Гупалівської сільради Наталія Сiльман своє щастя не мислить без улюбленої роботи, дітей, онуків, корови Берізки та іншого домашнього господарства, з якими вона вправляється однаково майстерно.

Народилася в Царичанці, але з дворічного віку живе в Гупалівці, куди переїхали її батьки, за професією — медсестра й будівельник. Хотіла стати вчителем історії, але провалила іспит з англійської, оскільки в школі не було кому викладати.

Вивчилася на економіста в технікумі, а, працюючи в сільському споживчому товаристві, паралельно закінчила економічний факультет Полтавського кооперативного інституту. Вийшла заміж, народила двох дітей… Словом, життя вдалося й можна було сміливо говорити, що Наталія Степанівна таки зловила недосяжне для багатьох жіноче щастя…

– Так чому ж не насолоджуватися цим щастям? Ні, потягнуло до влади…

— У 1998 році ніхто не хотів іти в депутати, після здобуття незалежності ейфорія в селян зникла, вони поринули в сувору дійсність, коли потрібно було виживати, а не засідати. У цей час мене обрали секретарем Гупалівської сільради, й ось я вже 20 років, як то кажуть, варюся в сільраді.

– А як зважилися балотуватися на очільника сільради?

— Як на духу кажу, це було прохання селян. На той час у мене вже був 12- річний досвід сільрадівскої роботи. Знала всіх, і мене всі знали. Ніколи не відмовляла в допомозі людям — коли словом, коли справою… Обіцяла працювати не гірше попередникiв. Як виходить, судити й оцінювати людям. На виборах перемогла з великим відривом, отримала понад 250 голосів при трьох кандидатах і 900-х виборцях, з яких постійно голосують не більш ніж 600 осіб.

– Що являє собою соціальна інфраструктура Гупалівської сільради?

— Повноцінна школа, де зараз займаються 126 учнів; дитячий садок на 30 місць; нещодавно капітально відремонтований Будинок культури; амбулаторія сімейної медицини з двома лікарями; терцентр Магдалинівської райради, у якому знайшли притулок 16 самотніх стареньких жителів району.

– Чим не соромно похвалитися?

— Навели лад на території села, освітлюємо дві центральні вулиці, загальною протяжністю понад 5,5 кілометрів. Завдяки 180 тисячам гривень, які ми виграли в обласному конкурсі «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» провели капітальний ремонт дитсадка, замінили там вікна, двері, утеплили стіни…

Завдяки наполегливості нашого народного депутата Вадима Нестеренка, область виділила півтора мільйони на реконструкцію Будинку культури. Облагородили територію перед БК. За свої кошти розбили і виклали тротуарною плиткою алею загиблого на Донбасі воїна АТО, нашого земляка Романа Савченка. До речі, у Будинок культури перебралася й сільрада, яка до цього тулилася в крихітних кімнатках пошти.

Ще в нас створена і плідно працює громадська екологічна організація «Голуба Орiль», якою керує депутат сільради, дуже ініціативна людина Віктор Коврига. На зборах села ми приймаємо рішення про щорічне відрахування землекористувачів на рахунок цієї організації по 5 грн. з кожного гектара землі, а це 8 фермерських господарств та понад 200 одноосібникiв. Зібрані кошти підзвітні та використовуються чітко на благоустрій або інші потреби села, адже наш бюджет невеликий і навіть із районною дотацією становить 2,5 млн грн.

Планували виручити хорошу суму від рентної плати «Полтавнафтогазу» за користування надрами на території сільради, але вони явно занижують реальні дані видобутку, від чого й відраховується нам мізерні відсоткові частки. У результаті за 8 місяців рента становила лише 28 424 грн.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *