• Олександр Мірошниченко

Життєві глибини пісень і морів Олександра Мірошниченка

23 лютого виповнюється 70 років єдиному в Новомосковську заслуженому артисту Української РСР, солісту облфілармонії, хору «Самарська слобода» та хору ветеранів «Жива пам’ять» при Новомосковському відділі культури – Олександру Мірошниченку

Любов до пісні та прагнення осягнути її глибину в Олександра Андрійовича мають свої витоки – вони від матері, Анастасії Пилипівни. Образ Сашкового дитинства нерозривно пов’язаний із її співом. «Що б мама не робила по хаті, вона завжди співала. То весело, то лирично-задумливо, то сумно, – згадує Олександр Андрійович. – І вся її велика рідня – четверо братів і чотири сестри – також співали. Обдарована від природи самоучка, мама стала першим моїм вокальним викладачем. Вчила: цю пісню треба співати так, а цю зовсім по-іншому – зверни увагу на слова, зрозумій, відчуй, що цим хотів сказати поет…».

Народився в Новомосковську. Його батько, Андрій Іванович, увійшов в історію міста як один із перших будівельників ЖКЗ – жерстекатального заводу. Після закінчення загальноосвітньої школи №6 два роки працював слюсарем і… мотоциклістом у Новомосковському «Змішторзі». В 1966 році таки здійснив свою та мамину мрію, вступивши до Дніпропетровського музичного училища на диригентсько-хорове відділення.

Але музичне навчання не дала закінчити повістка до лав Радянської Армії. Маючи від природи багатий співочий голос, рядовий Мірошниченко став солістом ансамблю пісні й танцю «Південної групи військ» в Угорщині, де проходив строкову службу. Після демобілізації залишився в колективі та працював там до 1979 року. А потiм аж на 32 роки пов’язав свою творчість і долю з морем і Севастополем, де до 2011 року був солістом ансамблю пісні й танцю Чорноморського флоту. У складі цих колективів із концертними програмами відвідав багато країн Європи: Францію, Австрію, Німеччину, Грецію, Італію тощо. В 1985 році Олександру Мірошниченку присвоєно звання «Заслужений артист України».

Ось як писала про це флотська газета. «Терпіння і труд, наполегливість і воля… Концерти й репетиції, пошуки і знахідки… І прийде одного разу за все це заслужене визнання». Сталося це під час концерту ансамблю в Запоріжжі. Ведучий вийшов на сцену та оголосив: «Виступає заслужений артист Української РСР Олександр Мірошниченко. Привітаємо нашого провідного соліста, це почесне звання йому присвоєно сьогодні». Того вечора Олександр Андрійович співав із особливим піднесенням і… жалем, що не дожили до цього дня ані батько-фронтовик, ані мати, яка й надихнула його до співу.

Закінчивши офiцiйну артистичну діяльність, у 2011 році Олександр Мірошниченко повернувся до рідного Новомосковська. Проте не для того, щоб доживати пенсійний вік. Вiн розпочав плідну співпрацю з військовим оркестром 194-го понтонно-мостового загону і творчими колективами мiського управління культури в якості артиста народного колективу хору ветеранів «Жива пам’ять» і народного хору козацької пісні «Самарська слобода».

Незважаючи на роки, Олександр Андрійович бере участь у роботі цих творчих колективів, а також веде активну сольну концертну діяльність. Він – неодмінний учасник міських заходів, вечорів, творчих зустрічей, місцевих і виїзних концертів. Воєнні та патріотичні пісні, виконані Олександром Мирошниченком у супроводі духового оркестру, повсякчас прикрашають міські свята.

Життя артиста наповнене щоденною завзятою напруженою працею: концерти, репетиції, пошук і втілення нового репертуару. Сьогодні в діючому репертуарі співака понад 50 пісень різноманітної тематики.

За вагомий внесок у справу популяризації та престижності міста Новомосковська рішенням сесії міськради Олександру Мирошниченку було присвоєно звання Почесний громадянин міста Новомосковська.

Iван ПАВЛОВ

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *