Жанна Д’арк Юр’ївського повіту

Саме так, за сміливість, чесність і безкомпромісність, називають секретаря Юр’ївської селищної ради Ірину Потєєву, яка частенько ставить риторичне запитання своїм опонентам: «Чи любите ви Юр’ївку, як люблю її я?..»

 

 

Народилася 20 грудня в день української міліції в багатодітній родині офіцера МВС. Її батько свого часу керував Юр’ївським райвідділом міліції. З дитинства спала й бачила себе в міліцейській формі, тому після школи, не роздумуючи, подала документи в Харківський інститут МВС. Але, як на біду, того року дівчат до міліцейського ВНЗ не приймали, і його довелося змінити на сільгосп.

Проте ані дня за фахом попрацювати не довелося. В той час проходила реорганізація районних органів влади, і студентку-заочницю запросили секретарем до приймальні райадміністрації. Ірину помітили, відзначили її сумлінність і підвищили, призначивши відповідальним за звернення громадян. Там вона полюбила роботу з людьми та задоволення від надання непередбаченої її посадовими обов’язками допомоги людям. Очолювала відділи економіки, внутрішньої політики РДА, у райраді – організаційний відділ. А напередодні виборів 2015 року, як кажуть, дозріла, щоб на законодавчому рівні самій спробувати змінити щось на краще. Перед місцевими депутатами не стояла дилема кандидатури секретаря – другої після голови особи в сільраді…

Що на депутатському терені вдалося зробити з обіцяного виборцям?

– Мене та мою родину юр’ївчани  знають давно. У школі була відмінницею, активісткою, спортсменкою… Працюючи в адміністрації та райраді, ніколи нікому не відмовляла в допомозі. Більш того, займаючись у райадміністрації неблагополучними сім’ями, не раз доводилося приносити з дому їжу, консервацію, одяг, чогось смачненького дітям. А для їхніх недбайливих батьків завжди знаходила пару ласкавих, у лапках, слів, після яких багато хто переставав пити або закодувався. З гордістю кажу, що таким чином врятувала не одну сім’ю, не одну дитину. Кількість неблагополучних сімей та алкоголіків на Юр’ївщині зменшилася більш ніж вдвічі. Це я на вигляд біла й пухнаста, але коли справа стосується благополуччя дітей, родини або встановлення справедливості – зі мною краще не тягатися!

Тому, коли мені запропонували брати участь у виборах, люди прямо говорили, мовляв, нам не потрібні твої передвиборні обіцянки й агітації, допомагай і радь, як раніше, більше нам нічого не треба.

– Якщо можна, пару слів про свою сімю.

– Чоловік – інженер-механік, працює вахтовим методом у Дніпрі на заводі. Двоє дітей. 16-річна дочка-відмінниця, яка теж хоче здобути юридичну освіту і продовжити дідову професію. Син навчається в п’ятому класі, по всьому, хоче пов’язати своє життя з сільським господарством. Коли чоловіка немає вдома, практично на ньому тримається наше домашнє господарство. Ще любить техніку, займається моделізмом.

– Ви голова батьківського комітету в школі, там вже йдуть заняття?

– Це довга та окрема історія. До 1-го вересня ремонт не закінчили, провели Перший дзвоник і знову закрили на тиждень. Зараз капітально відремонтована опорна школа Юр’ївського району працює в звичному режимі. Взагалі ж, зі шкільними ремонтами в мене неприємні спогади. Коли два роки тому серед зими стали утеплювати стіни, я виступила в газеті з критикою, що не можна подібне робити в 10-градусні морози. З боку голови райради Олександра Миколайовича Буряка та його поплічників на мене обрушився потік звинувачень, мовляв, потрібно було терміново до кінця року освоїти гроші. Я ж стояла та стою на своєму – якщо ми будемо в дощ або мороз класти асфальт на дорогах і утеплювати школи, – ми в Україні нічогісінько не змінимо!

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *