Друге пришестя дзвіниці Свято-Троїцького собору

У Новомосковську тривають реставраційні роботи у Свято-Троїцькому кафедральному соборі, що входить до сотні найкращих дерев’яних будівель світу і є найбільшим дерев’яним храмом на території України. У вересні розпочалася і продовжується реставрація дзвіниці.

Про деталі, цікаві знахідки та значущість реставрації розповідають: клірик Свято-Троїцького кафедрального собору, протоієрей Андрій Москаленко; директор Новомосковського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського Костянтин Мешко та архієпископ Новомосковський, вікарій Дніпропетровської єпархії, настоятель Свято-Троїцького кафедрального собору Євлогій

 

 

Дзвіниця потребує дзвонів

– За понад 300 років існування Свято-Троїцького собору він зазнає другої реконструкції. За неписаними правилами подібні дерев’яні споруди вимагають докорінної реконструкції не рідше, ніж раз на 100 років, – стверджує отець Андрій. – Побудована 1880 року також із дерева дзвіниця не реставрувалася й не ремонтувалася за 147 років жодного разу. Її реконструкція розпочалася в середині вересня. Після зняття зовнішньої шпаклівки для оцінки стану деревини і при розбиранні підкупольної, верхньої частини дзвіниці виявилося, що переважна кількість колод і брусу, що складали її корпус, стали непридатні – більшою чи меншою мірою прогнили. Подальша ревізія розради не принесла, львівським реставраторам ставало все більш зрозуміло: дзвіницю доведеться майже повністю демонтувати і збирати наново з нового дерева. До речі, матеріал для бруса реставратори вибрали місцевий – із самарських і орільських лісів.

Про терміни завершення робіт поки говорити зарано, особливо цього року. Дай Бог, щоб погода протрималася як можна довше. Коли остаточно задощить або заморозить, фахівці з «УкрЛьвiвреставрацiї», які працюють тут вахтовим методом, поїдуть до наступної весни.

Є й інша проблема – дзвони. З існуючих половина, по суті, непридатні – з тріщинами і сколами. Вони вже давно не випромінюють церковного звучання та необхідної чистої тональності. Ні, це не рідні, властиві собору такої величі, дзвони. На початку 90-х їх збирали, як то кажуть, з миру по нитці. У кращі ж часи місцевих жителів кликав на службу величезний восьмитонний дзвін. Говорили, що його дзвін чули навіть у Павлограді. Коли зведуть нову дзвіницю й поставлять на неї старі, розбиті дзвони – це буде, м’яко кажучи, не зовсім добре…

З артефактів – знайшли заставні камені, які, за звичаєм, закопувалися в землю під час початку будівництва та під час освячення храму. Виявили записку з прізвищами майстрів, які реставрували собор за радянських часів. Все це ми передали до нашого історичного музею, де загорілися бажанням відкрити окремий зал, присвячений Свято-Троїцького собору.

 

Увічнений віковими автографами церковний зруб

Про інші цікаві знахідки, знайдені під час реставрації дзвіниці, розповідає Костянтин Мешко, директор Новомосковського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського.

– На превеликий жаль, ми назавжди втратимо сліди історії, залишені часом і людьми минулих поколінь на стінах старої дзвіниці. Зараз, як на зовнішньому, так і на внутрішньому боці зрубу дзвіниці можна помітити нумерацію колод, нанесену червоною фарбою.

У своїх спогадах Олексій Пахучий – майстер, який у 1887-1888 роках розбудовував собор і зводив дзвіницю, згадував, що зруб дзвіниці складали на землі, нумерували колоди, виносили їх нагору і знов укладали відповідно до нумерації. Деякі ці більш ніж вікові написи й по сьогодні залишилися на недемонтованому зрубі дзвіниці.

На внутрішньому боці зрубу дзвіниці залишилося також багато автографів від тодішніх майстрів. Найстаріший з тих, що вдалося відшукати, датований 13 березня 1901 року і виглядає так: «Николай Святыгоръ». Є й такий напис: «1913 г. 6 марта Федоръ Моргунъ». Зруб дзвіниці також був відмічений датами й автографами пізніших років. Можливо, їх залишили предки когось із нині живих у Новомосковську людей. Лише шкода, що вже скоро вони назавжди зникнуть. Це інший бік реставрації: з одного боку відновлення, з іншого – на жаль, забуття – журиться Костянтин Віталійович.

Євген ЄВТУШЕНКО

 

 

 

Слово пастиря

«В час оний» собор вбереться у внутрішню й зовнішню благоліпність

Свято-Троїцький кафедральний собор у місті Новомосковську – відомий на весь світ православний духовний центр Дніпропетровщини, унікальне явище церковного дерев’яного зодчества, побудоване без жодного цвяха, лебедина пісня козацької вольниці. Якщо поставити питання в дусі преподобного Нестора Літописця, батька вітчизняної історії, – «звідки пішло Православ’я на землі Придніпровській?», то відповідь буде однозначною – з козацького поселення на річці Самарі, жителям якого належить історична першість в утвердженні православних святинь на території Придніпров’я, – впевнений владика Євлогій.

– 1778 року, коли місто Катеринослав тільки закладалося, у слободі Новоселиця, нинішньому Новомосковську, був уже побудований і освячений трьохпрестольний дев’ятикупольний величний собор в ім’я Святої Трійці з правим боковим вівтарем на честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла та лівим боковим вівтарем на честь трьох святителів – Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Зведений по велінню й на кошти останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, нині прославленого в лику місцевошанованих святих, працями і творчим генієм майстра-самоучки з Нижніх Водолаг Харківської губернії Іоакима Погребняка, при уважному спостереженні за роботами самарського полковника Антона Головатого, собор став свого роду чудом світу, пам’ятником православного храмобудування.

Уникнув неодноразових спроб руйнування в роки войовничого атеїзму та німецької окупації, розграбований і на деякий час перетворений на склад, спортзал, музей, Свято-Троїцький кафедральний собор зберігся Промислом Божим як свідчення багатостраждального подвигу нашого народу заради Христа, покаяння й духовного оновлення. Після святкування 1000-річчя Хрещення Русі, в 1989 році відновилося перерване богослужіння. Оспіваний в однойменному романі Олеся Гончара «Собор», він знову збирає нащадків наших благочестивих предків на молитву та євхаристійне спілкування. Займаючи гідне місце в ряду пам’яток світової культурно-історичної спадщини згідно зі списком ЮНЕСКО, Свято-Троїцький кафедральний собор донині не має рівних собі по духовній величі та архітектурному рішенню у всій континентальній Європі.

Починаючи з 2012 року собор вимушено переживає відповідальний період свого існування, який визначить його довголіття, – почалася його чергова повномасштабна реставрація: вона ще триває, але вже усунуто аварійний стан складних тримальних конструкцій куполів храму. Зовнішні роботи, що стосуються собору, на даний час майже завершені.

Влітку цього року почалася реконструкція дерев’яної присоборної дзвіниці, збудованої 1887 року – під час першої реставрації собору. Передбачається, що нинішнє відродження Свято-Троїцького собору ознаменується й відтворенням первісного вигляду 35-метрової дзвіниці з годинником-курантами та 7-ю дзвонами. Сподіваюся на всесильну допомогу Всевишнього і молитви народу Божого, що «в час оний» собор вбереться у внутрішню й зовнішню благоліпність, – не втрачає надію Євлогій, архієпископ Новомосковський, вікарій Дніпропетровської єпархії, настоятель Свято-Троїцького кафедрального собору.

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *