«До припинення військових дій»

Історія одного новомосковського домовласника

Коли в 1914 році розпочалася Перша світова війна, місцевий великий землевласник новомосковського повіту Григорій Мізко вирішив передати свій будинок у Новомосковську під лазарет «до припинення військових дій». Будинок знаходився на тій вулиці, де нині краєзнавчий музей імені Петра Калнишевського.

Син великого родоводу

…Молодому землевласнику Григорію Георгійовичу Мізку було трохи більше тридцяти, коли він після смерті батька став повновладним господарем цілого князівства, що сягало 17 тисяч десятин землі в двох повітах – Новомосковському і Катеринославському. Його впливовий батечко Георгій Дмитрович Мізко впродовж 15 років був новомосковським повітовим очільником (предводителем) дворянства і часом при потребі вів сесії навіть губернського земського зібрання.

Останній в роду Григорій Георгійович Мізко залишився (а чи залишився?) в пам’яті Катеринослава як будівник найбільшого в місті прибуткового будинку. Ця красива будівля (1900) і нині прикрашає Дніпро. Розташована на розі вулиць Шевченка та Грушевського (колишня Карла Лібкнехта) вона й колись, і нині зветься «будинком Мізка».

Син новомосковського повітового предводителя дворянства Георгія, племінник літератора Миколи Дмитровича Мізка, онук першого директора катеринославської гімназії Дмитра Тимофійовича Мізка, правнук священика міста Борзни на Чернігівщині Тимофія Федоровича Мізка і, нарешті, праправнук козака Федора Мізка. Не менш цікавий його родовід і по бабусиній лінії – роду Легкоступів, фундаторів Новомосковського Троїцького собору. Можемо просто потонути і в родоводі його родичів Риндовських, Ковалевських, Познанських… Все це страшенно цікаво, але тоді в нас не вистачить часу закінчити цей нарис.

Харківські роки

Народився останній нащадок роду Григорій Мізко близько 1852 року, навчався в 3-й Харківській гімназії. Викладали там нескінченну кількість предметів і постановка навчального справи в гімназії була далеко не ідеальна. Навчався Григорій разом зі своїм двоюрідним братом Максимом Ковалевським (1851-1916) – видатним російським соціологом, істориком, правознавцем, політиком, членом Державної Думи Росії, професором Московського університету. Максим Ковалевський вступив до цієї гімназії в 1865 році відразу до 5-го класу. Відносини в кузенів були теплі, братерські. Ось кілька доказів. Звідки в Дніпропетровському художньому музеї взявся портрет професора Максима Ковалевського, здавалося б, безпосередньо з Катеринославом не пов’язаного? Звичайно, з колекції його кузена Григорія.

Друге. У відділі рідкісної книги Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара зберігається книга Максима Ковалевського «Історія поліцейської адміністрації (поліція безпеки) і поліцейського суду в англійських графствах з найдавніших часів до смерті Едуарда ІІІ»  (Прага, 1877. Друкарня В. Нагеля. Видання автора). На книзі автограф: «Григорію Єгоровичу Мізкові від люблячого і відданого автора».

За спогадами Григорія Мізка, його кузен Ковалевський вже в гімназійні роки вражав як вчителів, так і товаришів своїми видатними успіхами, пам’яттю й наполегливістю в праці. Кузени жили в Харкові у своєї рідної тітки Марії Гнатівни Риндовська, чоловік якої Григорій Семенович Риндовський був професор медицини Харківського університету і чудовий педагог. Він же був племінником Дмитру Мізку – дідові Григорія Георгійовича.

Марія Гнатівна Риндовська, сама бездітна, дуже любила своїх двох племінників і дбала про них. Такі умови життя двох гімназистів убезпечили їх в шкільні роки від шкідливих впливів, майже неминучих у шкільних пансіонах і міських квартирах.

7 жовтня 1869-го Григорій Мізко вступив на юридичний факультет Харківського університету. Не треба додавати, що вчитися став власним коштом. Втім, як і його кузен Максим Ковалевський, що вступив на той же факультет роком раніше. Потім Мізко служив чиновником з особливих доручень у Міністерстві закордонних справ у Петербурзі.

А ще був тісно пов’язаний з Харковом, де пройшли його гимназіяльна та університетська юність. Після Петербурга він знову повертається до університетського міста Харкова. У 1897-1900 роках він, статський вже радник, – член ради інституту шляхетних дівчат у Харкові, керуючий господарською частиною цього навчального закладу. Адреса його в харківських календарях вказувався наступним чином – Німецька вулиця, будинок Риндовського. Це і дає нам велику підказку. Григорій Мізко з кузеном Максимом Ковалевським, навчаючись в гімназії, жили у бездітних дядька й тітки. Немає сумніву, що завдяки протекції родича Григорій Мізко став працювати і в інституті шляхетних дівчат. Справа в тому що Григорій Семенович Риндовський, пішовши з університету, довгі роки, з 1879 до 1892-го перебував інспектором класів, тобто другою особою в інституті шляхетних дівчат і вже він то міг по старій пам’яті влаштувати племінника керуючим госпчастиною.

Дядько значився відставним професором, дійсним статським радником, мав великий авторитет у місті, був членом багатьох громадських організацій. А ось коли Гріорій Мізко пішов з поста керуючого госпчастиною, його змінив інший професорський племінник – Олександр Григорович Риндовський, який трудився з 1883 року харківським повітовим лікарем, а в 1901-1910 роках завідував госпчастиною інституту шляхетних дівчат. Ось такий протекціонізм сторічної давнини.

Що стосується харківської адреси Григорія Мізка на межі століть, то харківські календарі на 1897-1898 рр. спочатку вказували його адресу як Німецька вулиця. будинок Риндовського, 33, а потім в 1900-му – Пушкінська, 39.

До речі, наш Григорій Мізко був поручитель під час весілля свого двоюрідного старого дядечка з Олександрою Черновою, відтепер Риндовською. Вінчалися молоді (йому 74, їй 63) спекотним літом 1892 року в катеринославській Троїцькій церкві біля Маріїнської гімназії і майбутнього будинку Мізка. Наречений – дійсний статський радник Микола Семенов син Риндовський, православного віросповідання, першим шлюбом, і наречена вдова гвардії штабс-ротмістра Олександра Якимова дочка Чернова, православного віросповідання, другим шлюбом.

Напередодні революції – провідний поміщик

У 1891 році Григорій Мізко купує у княгині Барятинської садибу Нардан у Магарачі на південному березі Криму. У 1900-му затіяв побудувати найбільший прибутковий будинок у Катеринославі (на розі Поліцейської вулиці і Троїцької площі – нині вул. Шевченка, 59).

До речі, й нинішній курорт «Солоний лиман» збудований на його землях. Поблизу його маєтку Карабинівка траплялися прецікаві археологічні знахідки. Ось що, наприклад, писала співробітниця Дмитра Яворницького Антоніна Скриленко: «Поблизу села Карабинівка знайдено бронзове дзеркало з литими зображеннями барса і кабана типу сибірських старожитностей».

Сам Григорій Мізко 1910 року значився дійсним членом Катеринославської вченої архівної комісії, а, значить, мав безсумнівне зацікавлення минувшиною. До 1916 року він вже подібно батькові і дідові мав чин дійсного статського радника, володів понад чотирма тисячами десятин землі в Павлоградському повіті.

«Приміщення для причту знаходяться в будинках, побудованих поміщиком Г. Г. Мізком на його родовій садибній землі», писали на початку ХХ століття про Карабинівку. До карабинівської парафії була приписана Різдво-Богородична церква в селі Лиманському (парадокс: у Карабинівці церква знищена, а у Лиманському якраз і збереглася!. Там побачите при бажанні і їхню цеглу з літерою «М»).

У роки революції 1905-1907 років Григорій Мізко з багатьма тисячами десятин землі на Катеринославщині належав до провідних землевласників. Крім Карабинівки, економія була і біля Підгороднього, де й досі в колишньому парку зустрічаються такі ж самі дерева, як і в карабинівському маєтку.

А тутешні селяни скаржилися цареві на малоземелля: «Поміщик Мізько має чимало економій з землями загальною площею 14 тисяч десятин. Цими землями оточене наше село, у жителів котрого маленькі ділянки землі. Всього 400 десятин на 1300 селян. Пригноблює він нас всякими засобами. У багатьох селян хати зруйновані, у більшості немає худоби. Всім загрожує повне розорення ». (З матеріалів Павлоградського народного музею).

Нині Карабинівка знаходиться в Павлоградському районі. Як, зрештою, і Лиманське. Солоний лиман у Новомосковському, а відселене панами село Лиманське – в Павлоградському!.. Такі примхи історії.

…А як же з будинком Мізка в центрі Новомосковська, переданим ним 1914 року під лазарет? Чи дочекався пан «припинення військових дій»? Схоже, він так ніколи і не повернувся до нього. Внаслідок війни спалахнула революція. І понеслось…

Війни легко розпочинаються. Важко завершуються.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *