Для більшості атестат залишався недосяжним. Частина друга

До 210-річчя Новомосковського повітового училища

До атестата дотягував не кожен

Цікаво поглянути, скільки учнів закінчувало курс навчання в Новомосковському повітовому училищі з атестатом, а скільки без атестата. До атестата дотягував далеко не кожен: комусь здоров’я не дозволяло, комусь – інтелект… Недоростки були в кожному столітті.

1810 року в головному училищі повіту навчався 61 учень. З них тоді вибуло з атестатом п’ятеро, а без атестата – десятеро. У 1817 році учнів було 57, з атестатом вибуло 9, без атестата – 8. А 1825 року учнів нараховувалося 76, з атестатом вибуло 7, без атестата – 4. Нарешті, 1835 року навчалося 63, з атестатом вибуло 7, без атестата – 5. Як бачимо, атестат отримати було зовсім нелегко. Заради оманливої «успішної статистики» педагоги на компроміс з сумлінням не йшли: не знаєш предмету – атестату не бачити.

Ось статистика, яка мене особисто вражає. З 1808 по 1835 роки з Новомосковського повітового училища включно вибуло з атестатом 125 учнів, а без атестата – 189. Якщо згадати «Ревізора» Гоголя, то корупція в миколаївській Росії процвітала. Але невже школи вона тоді ще не торкнулася?.. З 1836 по 1854 роки з новомосковського училища вибуло 80 учнів з атестатом і 190 без атестата…

На 1 січня 1855 року в повітовому училищі навчалося 102 учні. Гірші справи були на селі. У великих селах з населенням понад 1000 чоловік училища відкривалися помалу і неохоче. Тут цифри теж вражають. Але вже з зовсім іншими емоціями. Українські селяни на довгий час були занурені царською адміністрацією в морок неписьменності.

Ось цифри по величезному повіту. У Петриківці 20 лютого 1810 року відкривається місцеве училище. В ньому почало навчання аж 26 учнів на 2429 чоловік населення. 22 лютого 1810 року відкривається училище в с. Могилеві з 23 учнями на 1739 чоловік населення. 1823 року відкрилося училище в Перещепиному – учнів 20, а кількість населенн взагалі невідома… Все! Тільки в трьох селах повіту за чверть століття (1810-1835) відкрилися училища з 68 учнями! Катастрофа. Неписьменними, забитими людьми легше управляти і маніпулювати.

Візитатори повітового училища

До Новомосковська в різні роки XIX століття навідувалися високі чини зі сфери освіти. Метою приїзду були відвідини насамперед повітового училища.

1841 року сюди, приміром, завітав знайомитися з навчальними закладами сам опікун Одеського навчального округу Дмитро Максимович Княжевич. Його тим разом цікавили повітові училища і приватні пансіони в губернії. 1848 року до Новомосковська завітав новий опікун з Одеси Михайло Миколайович Бучайський.

1849 –го Новомосковськ навідав візитатор з Одеси професор Рішельєвського ліцею, згодом його директор дійсний статський радник, відомий історик та археолог білоруського походження Микола Мурзакевич (1806-1883). Він виступив одним з фундаторів Одеського товариства історії і старожитностей, йому завдячуємо прецікавими  працями з історії та археології Південної України. Так завдяки училищу знаємо цікавих людей, котрі навідувалися в давнину до Новомосковська.

Доглядачі  почесні й штатні

У часи мого навчання школи мали шефів. А Новомосковське повітове училище мало згадуваних почесних «доглядачів». Це була престижна посада і її обіймали провідні дворяни повіту. Ось лише кілька прикладів. У 1815-21 роках опікуном був колезький асесор Петро Іванович Сушков. У 1822-31 училищем опікувався колезький секретар Олександр Никонович Андрєєв. Після нього цю посаду  у 1832-36 обіймав титулярний радник Петро Дмитрович Алексєєв (1803-37).  Попри свій короткий вік поміщик Котовки Петро Алексєєв був нагороджений іменним перснем з алмазами і, як ми вже бачили, встиг зробити чимало корисного для освіти.

Потім цю традицію продовжить його син Георгій Петрович Алексєєв, благодійник і колекціонер. Син, до речі, теж новомосковський поміщик, піде значно далі за батька – стане опікуватися  не якимось там повітовим училищем, а столичним інститутом св. Катерини, відкритим для шляхетних панянок.

Після рано померлого Петра Алексєєва доглядачем училища в 1836-1851 роках був  Василь Васильович Курилін, а з 1851 року – син першого директора Катеринославської гімназії, титулярний радник Георгій Дмитрович Мізко. 1860 року на посаді почесного доглядача повітового училища був відставний штабс-ротмістр Іван Васильович Катеринич, великий поміщик, власник земель біля с. Личкового. Всі постаті – яскраві. Про кожного можна розповідати окремо.

У 1863-67 роках  почесним доглядачем училища був колезький секретар Іван Гаврилович Греков (помер 1 січня 1902). Він згодом двічі обиратиметься катеринославським міським головою (в 1893-1901). Пройшовши гарну школу в Новомосковську, він разом зі своєю дружиною так само ревно опікуватиметься освітою, передусім для дівчаток, у губернському Катеринославі. На честь його заслуг  (при ньому проведено електричний трамвай, встановлено електричні ліхтарі, він був дійсний і почесний член Товариства піклування про жіночу освіту) у Катеринославі названо вулицю Грековську. Правда, у радянський час її швиденько  перейменували на вулицю товариша Кашена, нинішня її назва – Південна.

Відповідали за навчальний процес

Дійшли до нас й імена штатних доглядачів повітового училища від часу його заснування:

  • Савва Андрійович Білецький (1807-1813),
  • Андрій Григорович Гаркушевський (1813-1814), якого одразу перевели в Катеринославське повітове училище.
  • Петро Іванович Ярославський (1815-1821).
  • Ілля Юхимович Котляров (1821-1823).
  • Іван Захарович Нагорський (1824-1833).
  • Яків Іванович Оптовцов (1833-1834).
  • Олександр Павлович Чеков (1835-1853).
  • Іван Іванович Мокієвський (з 1853).

Славний випускник професор Савенко

Серед перших учнів цього училища були й люди непересічні. Назвемо насамперед сина спадкового дворянина, поміщика Назара Максимовича Савенка, який теж вніс свою пожертву на училище в рік його заснування. Його син Петро Назарович Савенко (1795-1843) спершу вчився в Новомосковському повітовому училищі. Згодом закінчив Катеринославську гімназію і 1813-го вступив до  Імператорської медико-хірургічної академії в Петербурзі. Згодом став професором цієї академії. Зрештою, ми нещодавно докладно розповідали про нього.

Реформи рухають прогрес

Кажуть, освіта – це те, що залишається коли ми вже забули все, чого нас навчали. Освіта в ті часи була консервативна. Але наші попередники переживали реформи так само небезболісно як і ми.

1 листопада 1836 року одночасно з Петриківським парафіяльним училищем відбувається реформування Новомосковського повітового училища. Це сталося у відповідності зі Статутом навчальних закладів, Височайше затвердженим  18 грудня 1828 року новим царем Миколою І. У середніх і нижчих училищах уведено поділ на класи і предмети, а вчителям і учням надано низку прав і переваг.

Училищне начальство намагалося помічати місцеві потреби і по змозі задовольняти їх. З цією метою після клопотання начальника Одеського навчального округу в деякі училища введено предмети, не передбачені статутом. Чим відзначився наш заклад? У новомосковському училищі між 1836 і 1843 роками запроваджено латинську і німецьку мови.

До столиці за Ланкастерським досвідом

У березні 1838 року до Петербурга відрядили на три місяці викладача Катеринославської чоловічої гімназії Миколу Садовського. Йому, зокрема, доручили відвідувати Сергіївську Ланкастерську школу як зразкову. Садовський старанно відвідував у столиці різні заклади задля кращого ознайомлення з новаціями. Повернувшись до Катеринослава , вчитель представив начальству записку. Відтак Миколу Садовського зобов’язано також розтлумачити методу Ланкастерської школи вчителям нижніх відділень, яких задля цього викликали до Катеринослава (правда, телефонограм тоді ще не було, але обмін педагогічним досвідом вже стали практикувати).

Так наприкінці 1838 року до Новомосковська прийшла Ланкастерська система взаємного навчання, яка надовго прописалася в повітових та парафіяльних училищах.

Що ж це за новація? Ланкастерське навчання справедливіше було б назвати Белль-Ланкастерським. Полягало воно в тому, що вчитель навчав лише найкращих учнів, а ці останні займалися зі слабшими. Цей метод був уведений англійським священиком Ендрю Беллем в Ост-Індії ще 1790 року. Удосконалений Ланкастером метод увели у Лондоні 1805 року.

Що ж, новації просувають нас вперед. Важливо тільки, щоб школа не стала місцем, де шліфують булижники і гублять діаманти…

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *