• наші люди

Девіз справжнього медика: якщо не я, то хто?!

В особі Наталі Клодчик, заст. головлікаря Магдалинівського центру сімейної медицини, в потенційних пацієнтах якої 32 033 мешканці району, вітаємо всіх медиків із їхнім професійним святом!

Народилася й виросла в Магдалинівській центральній райлікарні. Та не тому що сирота – навпаки, обидва її батьки – лікарі. Мама – досі практикуючий акушер-гінеколог, тато – хірург, лише нещодавно, після того, як йому виповнилося 72 роки, пішов на пенсію. «Я була єдиною дитиною в батьків, які в той час днювали й ночували в ЦРЛ, – згадує Наталя Василівна. – Коли нічні чергування в них збігалися, до 14 років ночувала в лікарні. Раділа, коли мама забирала мене до себе в гінекологію, де стояв диван, на якому можна було нормально поспати. У батька ж у хірургії доводилося ночі коротати на зсунутих стільцях…

Напевно, дилема вибору професії перед Вами не стояла?

– Ані секунди не сумнівалася, що стану лікарем. Із золотою медаллю закінчила школу, де моїми улюбленими предметами були, авжеж, хімія та біологія. Мріяла, як тато, стати хірургом, для чого зачитувалася медичною літературою з… черевної хірургії. Але на практичних заняттях у медичній академії з’ясувалося, що в мене алергія на стериліум, засоби, що містять хлорку, якими дезінфікують операційні приміщення. Тому змушена була розпрощатися з хірургічної мрією та перекваліфікуватися в терапевти, фтизіатри та снідологи. Але спочатку, після інтернатури (яку проходила у клініках обласного центру і де мені наполегливо пропонували залишитися працювати), я повернулася до Магдалинівської лікарні, яка стала вже рідною.

Фтизіатор і снідолог – це пошук гострих відчуттів в інших медичних спеціальностях?

– Не зовсім так. По-перше, терапевт, а зараз сімейний лікар, – повинен багато в чому розбиратися по медичній частині. По-друге, на те були об’єктивні причини. Після семи років роботи терапевтом у поліклініці ЦРЛ, де, окрім прийому, в мене була дільниця з двох сіл і вулиці в райцентрі, виникла проблема з районним фтизіатром. Головлікар Микола Іванович Кравченко запропонував спробувати мені. Я погодилася, і  відтоді вислів – «Якщо не я, то хто?!» став моїм девізом по життю.

Незабаром виникла така ж проблема з фахівцем зі СНІДу. Мало того, серед моїх хворих виявилося 10 осіб із ВІЛ-асоційованим туберкульозом та, знову ж таки, на прохання нашого головлікаря довелося взяти на себе й функції районного снідолога. Крім того, що я навчилася чудово «читати» рентгенівські знімки та накопичила багатющий досвід не лише в цих областях медицини, – при спілкуванні з цими пацієнтами набула неоціненної психологічної загартованості. А що тут дивного, гадаєте, що на ВІЛ і туберкульоз хворіють лише у великих містах?.. На сьогодні в районі, наприклад, зафіксовано 89 ВІЛ-інфікованих.

Після призначення Вас на посаду заступника головного лікаря, вчитися забракло часу?

– На цій посаді я три з половиною роки – ще не встигла «забронзовіти». А вчитися ніколи не переставала і, мабуть, не перестану. Регулярно їжджу на різні, в тому числі міжнародні, медичні та пов’язані з ними тренінги. Про що говорять численні сертифікати, для яких вже не вистачає стіни в кабінеті. Займаюся медичною самоосвітою, тим більше в батьків зібрана багата бібліотека медичної літератури.

Ми помітили, що деякі медики на Магдалинівщині славні лікарськими династіями…

– Три мамині сестри стали лікарями. Медики також усі їхні зяті та онуки. На сьогодні в нашому роду 11 лікарів. Щоправда ще не визначився з майбутньою професією мій 15-річний син та інші родичі.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *