• наши_люди

Двісті днів і ночей «залізний» вітер – в обличчя

Початок лютого у ветеранів Великої Вітчизняної війни проходить під знаком річниці перемоги у Сталінградській битві. В Новомосковську також є учасники цих подій. Ще минулого року їх було шестеро, сьогодні – вже троє

Один з них, у той час піхотинець-автоматник, у повоєнний – бригадир слюсарів цеху емальованого посуду Новомосковського трубного заводу, кавалер орденів «Червоної зірки» та «Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня», медалей «За відвагу», «За оборону Сталінграда» тощо, а нині 83-річний Олександр Іванович Бахтін у ці знаменні дні приймав вітання. Ветерану побажали здоров’я, поговорили і вручили продуктовий гостинець керівник міської організації «Опозиційний блок» Олександр Іванов, депутати міськради від ОБ Валентина Корчевська, Андрій Александрович.

Переможному завершенню кровопролитної битви під Сталінградом, яка тривала 200 днів і ночей та змінила хід світової та історії Другої Світової війни, – 74 роки. Саме ця велика битва забезпечила корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни. Перемога далася величезною ціною. І сьогодні про події того дня говорять зі сльозами на очах і з гордістю за подвиг наших солдатів.

Приписавши собі рік, 16-річний сибіряк Саша Бахтін на початку війни вступив до Омського піхотного училища. Восени 1942-го, коли під Сталінградом стало зовсім «гаряче», попросився туди, в саме пекло. Полк, у якому йому довелося воювати, обороняв завод «Барикади».

– Картина була жахлива, – згадує Олександр Іванович. – Навкруги вогонь, догорає заводська прохідна, палахкотять цехи… В ніч на 30 вересня після 100-кілометрового виснажливого марш-кидка на правий берег Волги прийняли нерівний бій. Німці мали велику кількісну перевагу в людях і техніці. Не чекаючи підкріплення, вийшли на вихідний рубіж. Треба було рятувати тих, хто в нерівних умовах бився там уже третій місяць…

На початку зими, в розпал Сталінградської битви, автоматник Бахтін був поранений. Госпіталь, довге лікування. Після одужання на іншу велику битву Другої Світової – Курську дугу. Тепер уже командир взводу Олександр Бахтін знову на передньому краї. І знову поранення, госпіталь, фронт. Тепер уже в наступальній Яссько-Кишинівській операції, коли окупантів гнали за кордони СРСР.

Визволяв Румунію, Болгарію, Угорщину, Югославію, Австрію. В боях під Віднем знову тяжке поранення обох ніг. Ледь живого лейтенанта, котрий спливав кров’ю, винесли з поля бою. Військові хірурги зробили, здавалося, неможливе, врятувавши воїну життя. Як не старався лейтенант Бахтін довести медикам повне одужання і свою військову спроможність, його війна та фронтові дороги закінчилися.

В колишньому Сталінграді, на Мамаєвому кургані, встановлено мармурову плиту, на якій викарбувані такі слова: «Залізний вітер бив їм в обличчя, а вони все йшли вперед, і знову почуття суверенного страху охопило противника: чи то люди йшли в атаку – чи смертні вони?!»… А в пантеоні Сталінградської битви золотими літерами викарбовано відповідь: «Так, ми були простими смертними, і мало хто вцілів із нас, але всі ми виконали свій патріотичний обов’язок перед священною матір’ю-Батьківщиною». Один із уцілілих – колишній автоматник «матінки-піхоти», а згодом бригадир слюсарів цеху емальованого

посуду Новомосковського трубного заводу, кавалер орденів «Червоної зірки» і «Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня», медалей «За відвагу», «За оборону Сталінграда» і багатьох інших – Олександр Іванович Бахтін.

Iван ПАВЛОВ

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *