«Даруй мне тишь твоих библиотек»

Про таку душевну благодать мріяла вчителька англійської Наталія Хиль, переходячи зі школи до центральної районної бібліотеки Перещепиного. І знайшла її… тільки з інтерактивними нюансами.

Народилася в Перещепиному, в родині директора музичної школи та вчительки початкових класів. За категоричною настановою батьків зі шкільної лави готувала себе до педагогічної праці. Оскільки добре «потоваришувала» з англійською, то й вирішила присвятите себе мові. І без відриву від виробництва, працюючи старшою піонер вожатою у своїй рідній другій школі, закінчила відділення англійської мови у Дніпропетровському державному університеті.

Вісім років присвятила шкільному викладанню – працювала у другій та першій перещепинських школах, у школі-інтернаті «Родина», що у Малокозирщині. «На довший термін мене просто не вистачило», – зізнається Наталія Іванівна.

Що трапилося, через що залишили шкільне викладання?

– За натурою я дуже спокійна і неконфліктна людина, а у школі зіткнулася з постійними перенавантаженнями, нервами, переживаннями. Я вихована таким чином, що повинна виконувати свою робот, якщо не на «відмінно», то хоча б на «добре», і вимагаю подібного ставлення від інших. Там зіткнулася з абсолютно протилежним, наприклад, із тим, що учні погано виконали домашнє завдання або весь урок відверто розмовляли. Подібне стало постійним явищем. Внутрішньо я почала дуже болісно реагувати на таке халатне ставлення до предмету, неуважність, відволікання на сторонні речі тощо… До того ж, як мені здалося, у кожній із трьох шкіл, де мені довелось працювати, поведінка дітей і, відповідно, моє сприйняття всього цього безладу були ідентичними. Почала сумніватися у свої профпридатності, що ще більше посилювало нервове напруження. Одним словом, я втомилася боротися з учнями і з собою. Одного дня остаточно зрозуміла, що школа і викладання в ній – це не моє.

А чому обрали саме бібліотеку? Тут наче знання англійської мови не потрібно?

– Пам’ятаєте рядок із вірша Белли Ахмадуліної «…Даруй мне тишь твоих библиотек…» Моя душа, свідомість, суть потребували саме цього. Згадала, як я ще школяркою насолоджувалась тишею в перещепинській бібліотеці, як заздрила спокою, академічності, начитаності та дружелюбності її працівниць. І ось, 13 років назад я вирішила попитати щастя. Досі вдячна, що мене прийняли. З того часу я по-справжньому щаслива, оскільки знайшла свою нішу в житті.

За викладанням англійської не сумуєте?

– Спочатку відпочивала, потім і сумувати почала. На щастя, директор Новомосковської централізованої районної бібліотечної системи Юлія Миронівна Селіхова запропонувала трохи оживити наше академічно спокійне життя. Як шкільному педагогу мені доручили створити у нашій бібліотеці юнацьку групу з учнів старших класів місцевого ліцею. Ми добре готуємось, проводимо різні тематичні зустрічі інтерактивного характеру з використанням сучасного мультимедійного обладнання. Як бібліотекар відділу обслуговування, я з задоволенням помічаю результати: підлітки почали більше читати – це видно і по кількості и по якості книг, які вони беруть у бібліотеці.

Щодо моєї англійської – і тут знайшовся вихід. Ще минулого року ми створили літню школу англійської мови. Серед молоді кинули клич, запросили всіх охочих позайматися мовою на літніх канікулах. Заняття були безкоштовними. Зібралася група з 15 дітей. Вони з задоволенням повторювали те, що погано знали, вивчали те, що не знали. Цього року заняття дещо удосконалила. Впевнена, в майбутньому буде ще цікавіше.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *