Гумово-екологічний парк присадибного масштабу

Унікальний ландшафтний дизайн свого двору з автомобільних покришок створює в селі Василівка, що в Новомосковському р-ні, багатодітна сім’я Олександра та Алевтина Суботи.

Так, так – це наші старі знайомі, які в пошуках гармонії з природою героїчно змінили свій життєвий уклад, переїхавши з комфортної квартири обласного центру в сільську глибинку. Тут купують будинок, народжують двох і беруть на виховання ще п’ятьох дітей… (ТРК №207 від 28-го березня 2019-го р.)

Нагадаємо, що Олександр і Алевтина Субота належать до так званих екологічних, зелених або вегетаріанських сімей. Це означає – не вживають м’ясо, молочне, цукор, цукерки, морозиво, замінюючи все це медом, бобовими, крупами, зеленню, фруктами, овочами… Природно, табу на тютюн, спиртне, матюки, навіть на ідіотські мультики і важку музику. Погодьтеся, такий спосіб життя передбачає неординарне бачення і вирішення багатьох, зокрема й побутових питань. В даному випадку – використання автомобільних шин як основного елементу ландшафтного дизайну своєї присадибної ділянки.

– Проблема використаних покришок хвилює мене давно, – розповідає Олександр. – По-перше, раніше ними були захаращені всі смітники і звалища міст і сіл. По-друге, під час тертя автомобільних покришок об дорожній асфальт утворюються тонни невидимого оком гумового пилу, яким всі ми дихаємо – не без шкоди здоров’ю!.. По-третє, під впливом атмосферних явищ вони розкладаються на не менш небезпечні для людини газо- і пилоподібні речовини. Ось я й придумав, як позбавити людство від цієї гумової напасті.

Задум вдалося почати здійснювати тільки після приїзду в село. Привіз кілька використаних шин в багажнику і зробив з них тривіальні клумбочки або вишуканий бонсай під клематиси, деревовидні півонії, інші квіти, чагарники (самшит), деревця (секвоя). Але не так, як це роблять повсюдно – тупо кинути шину і закидати всередині землею. Від цього земля всередині через пару місяців, як правило, осяде, квіти засохнуть, і до клумби загубиться інтерес. Щоб цього не сталося, я вирізаю боковини, залишаючи тільки протекторну частину шини. Якщо це ще красиво пофарбувати або закопати, вийде симпатичне клумбове спорудження або витончений бонсай. Зовнішня сторона гумової споруди весь час піддавалася удосконаленню та облагородженню, здебільшого відрізаними фрагментами боковин, з яких вирізав фігурки і саморізами кріпив до протектору.

Згодом знайшов ще одне цілюще застосування покришок для хворих дерев, яке можна вважати власним ноу-хау. Ще не стару, але явно помираючу яблуню стало шкода спилювати. І тоді подумав, а чи не укутати її, як хвору людину, в ковдру?.. Нею стали знову використані покришки, але вже розрізані впоперек. Огорнув ними ствол, насипав всередину землі – на наступний рік дерево ожило і віддячило нас сотнею кілограмів смачних яблук.

Багато садово-побутових приміщень сімейства Суботи оформлені з екологічно-гумовою фантазією. Наприклад, багаторівневий басейн обкладений тими ж покришки, майже казкова хатинка для відпочинку в спеку, і літній туалет – на гумово-курячих ніжках. До речі, про останній – сухий і безвідходний туалет, який не потребує асенізаторського вивезення. Продукти людської життєдіяльності, що потрапили в бочку, совочком засипаються попелом і відправляються в компостну яму. Ні мух, ні запаху, зате прекрасне органічне добриво.

Субота підрахував, що за десять років проживання тут, він використав понад 1000 покришок. Зараз, коли автопокришки навчилися утилізувати, він змушений купувати їх із розрахунку майже 7-10 грн за штуку.

Своє дітище Олександр назвав «Гумовий парк», в комплекс якого він мріє включити розташований неподалік схил, схильний до зсуву та ерозії. Так він хоче зміцнити його художнім впровадженням в ландшафт використаних покришок, наповнити їх рослинами і, найголовніше, забезпечити екологічний контроль до повного їхнього зотління.

Як то кажуть, з Богом!

Євген ЄВТУШЕНКО

Наша справка

Олександр Субота – економіст за освітою, працював інкасатором, меблярем, ювеліром… Його дружина Алевтина закінчила залізничний технікум, працювала бухгалтером.

Їм по 44 роки, у обох це третій шлюб. У Алі вже була дитина, а Саша шалено хотів свою. Зізнаються, що не виходило три роки, після чого вирішили взяти прийомну або усиновити, але Господь змилувався, подарувавши їм двох своїх і п’ятьох прийомних.

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *