«Головне – не за кого з учнів не соромно!»

Директор Ковпакiвської школи Ольга Михайлівна Мастіпанова 42 роки у школі. На питання: «Ким зі своїх учнів пишається Ковпакiвська школа?», – відповіла так: «Головне – не за кого не соромно!»

Родом з Черкащини, з села, в якому народився В’ячеслав Чорновол. Батьки працювали на місцевому цукровому заводі. В дитинстві хотіла стати продавцем цукерок, а трохи постарше – вчителькою, адже близькі родичі викладали та прищепили любов до школи. Після восьмирічки закінчила відділення початкових класів Переяслав-Хмельницького педучилища і 1976 року приїхала за спрямуванням на Магдалинівщину, до школи села Ковпакiвка.

«Спершу мені дали керівництво другим класом. Але на початку нового навчального року школа не дорахувалася вчителя історії. Директор чомусь запропонував спробувати читати цей предмет мені, а заодно вступити до ВНЗ. Я охоче погодилася та наступного року вступила на істфак Полтавського педінституту, – згадує Ольга Михайлівна. – Дипломованим учителем історії мене почали залучати допомагати з навчальною частиною директору школи. Посади завуча тоді ще в сільських школах не було. А коли ввели, то іншої кандидатури, в принципі, ніхто не бачив. Завучем з навчально-виховної роботи пропрацювала до 2003 року. Напевно, можна сказати, що й тоді, коли стало питання про призначення нового директора, в принципі, альтернативи не було…

– Ви 15 років директор. Що вдалося, що ставите собі в заслугу?

– Можна пишатися тим, що школа з сільської глибинки зберегла статус загальноосвітньої. Дах, нарешті, перекрили, поміняли вікна в багатьох класах і коридорі. Підремонтували їдальню, спортивний та актовий зали. Але це все заслуга колишнього заступника, а нині в. о. голови Магдалинівської райдержадміністрації Юрія Коробова. Силами учнів і небайдужих до своєї історії дорослих організували шкільний етнографічний музей «Сільський двір». Скажу, що зібраним експонатам, яким по 100 й більше років, позаздрили б і справжні музеї. Всім школярам до вподоби біологічний кабінет із живим і зеленим куточком. Відтепер учні поступово змінюють телефонно-комп’ютерну пристрасть на непідробну любов до природи. Тішить, що школа живе справжнім життям, до якого кожен учень, батько, вчитель або обслуговуючий персонал привносить частинку свого серця. У зв’язку з тим, що школа вивчає християнську етику, місцевий фермер подарував нам десяток прекрасних репродукцій картин великих художників на християнську тематику, які після ремонту прикрасили актовий зал.

А на питання: «Ким зі своїх учнів пишається Ковпакiвська школа?», – її директор відповіла так: «Головне – не за кого з випускників не соромно. Адже не всім судилося стати великими. Достатньо, що 12 випускників школи стали учасниками АТО, захищали чи захищають Україну на її східних рубежах».

– Судячи з тонких панелей, школа доволі сучасна?

– Так, 1994 року побудови. А щодо – точно підмічено. Будівлю зведено в рекордно короткий термін, за півроку. З супутніми наслідками, які температурно-економічним боком вилазять зараз. Холоднувато взимку в класах… Та й капітальний ремонт не завадив би – стіни утеплити, підлоги перестелити тощо.

– Ми, безумовно, знали, що Ваш син очолює Магдалинівську райадміністрацію… А решта родини?

– Чоловік – агроном за освітою і тваринник за покликанням. Працював керуючим у фермера, зараз на пенсії. Старша донька теж шкільний учитель, викладає німецьку мову. Хоч Юра на сім років молодший, але як чоловік намагається бути сестрі опорою та підтримкою. Любимо збиратися разом із дітьми, їхніми другими половинками та їхніми батьками.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *