Він написав гімн і намалював герб Новомосковська

Художнику-оформлювачеві з більш ніж півстолітнім стажем, автору слів гімну та малюнка герба Новомосковська Володимиру Петровичу Москаленку 30 серпня виповнилося 80 років

Народився на Донеччині в робітничій родині колгоспних птахівниці та шофера. Батько загинув під Сталінградом під час Великої Вітчизняної війни. Володимир визначився з майбутньою професією художника та захопленням музикою ще в першому класі.

Навчався малювати в ізостудії при заводському клубі в Дебальцевому. А оскільки був старшим із трьох дітей, ще у шкільні роки почав там підробляти підсобником у художника. Щоб допомогти хворій мамі та прогодувати братів, після восьмого класу перевівся до вечірньої школи та влаштувався учнем електрослюсаря на заводі. Після служби в армії повертається на малу батьківщину, продовжує працювати за фахом і не забуває про свій потяг до мистецтва. Незабаром молодого, але обдарованого художника-аматора офіційно беруть на роботу в якості художника-професіонала в клуб. Керує ізостудією, в якій десяток років тому 12-річного Володю вчили азам малювання. Паралельно одружується та заочно закінчує відділення графіки Львівського поліграфічного інституту, де знайомиться зі студентом з Новомосковська Віктором Щипцем. 1961 року його як молодого художника делегували на семінар-виставку 30-річчя Московського союзу художників у Манежі, де він випадково став свідком знаменитого розгрому Микитою Хрущовим картин і скульптур молодих радянських художників, яку потім назвали «бульдозерною виставкою».

Чи не той це Віктор Щипець, автор барельєфа «Скорботна мати» на меморіалі «Вічний вогонь»?

– Саме він. Завдяки йому та його монументу, рівно 50 років тому, я вперше приїхав, закохався в це місто й залишився тут жити. Працюючи над барельєфом, Віктор подзвонив мені та, по старій дружбі, попросив приїхати допомогти. Я приїхав із дружиною та сином. Після вугільного Донбасу нам дуже сподобалися тутешні річка, ліси, зелене й затишне місто… І ми вирішили зняти квартиру та залишитися. Працював художником-оформлювачем на меблевій фабриці, в геологорозвідувальній експедиції, в художньо-виробничої майстерні. Співпрацював із книжковими видавництвами. А після присвоєння мені вищої творчої кваліфікації художника-оформлювача, розписував фойє різних міських і районних установ, у тому числі, експозицію в історичному та музеї бойової слави Новомосковська, в поштових відділеннях, технікумах, училищах, школах, РАЦСів…

– Коли художник малює герб – це природно. А коли художник пише вірші, які перекладають на музику та стверджують у якості офіційного гімну Новомосковська – це що?..

– Віршиками я давно бавлюся. А тут, у Новомосковську, вивчив епос та історію цього козацького краю і мене розпирало написати щось героїчне. Довго виношував цю ідею, а тут оголосили міський конкурс на гімн і герб. Два тижні не спав, у поетичних муках накидаючи на папері варіанти тексту. І під час чергової ранкової пробіжки – я тоді бігав на марафонські дистанції та моржував – мене раптом осінило. Навіть мелодія народилася. Я – до місцевого знайомого музиканта Віктора Громова… Мелодію він, звичайно, відкинув, а слова сподобалися. І за кілька днів він показав мені свій музичний варіант, який у міськраді визнали найкращим.

 Чим зайняті зараз?

– Козацьке місто, а жодного пам’ятника козакам! Хотілося б увічнити незаслужено забутого архітектора Новомосковського Свято-Троїцького собору козака Якима Погребняка. Або іншого маловідомого нашого земляка Антона Головатого, січового адмірала, який командував козацькими човнами-чайками. Ескізи барельєфів вже готові. Втілити б їх на площі героїв, що реконструюється.

Євген ЄВТУШЕНКО

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *