«Вона не забувала жодного з сотень своїх учнів»

27 січня від нас пішла одна з найвидатніших мисткинь міста Новомосковська, Заслужена артистка України Ірина Григорівна Матвієнко. Наша газета вже писала про цю сумну подію (див. «ТРК» №150 від 15.02.2018). Але справжня, глибока втрата усвідомлюється не відразу. Тож давайте згадаємо життєвий шлях Ірини Григорівни, щоб пом’янути цю надзвичайну Жінку.

Ірина Григорівна народилася 28 липня 1953 року в родині металургів Григорія Ігнатовича Матвієнка та Олександри Андріївни Матвієнко. Навчалася в СШ №4. Свій танцювальний шлях розпочала в 9 років, у Палаці Культури ім. Шевченко. Керівник балетної студії Красовська Ганна Дмитрівна після першого ж уроку сказала слова, що виявилися пророчими: «Ваша дівчинка дуже здібна, вона обов’язково досягне успіху в хореографії». Так маленька Іринка потрапила до дивного світу танцю…

1964 року вона переходить до балетної студії Палацу Культури ім. Гончара (тоді Кірова). Педагог студії, Лариса Петрівни Кириленко, відразу помітила в 10-річній дівчинці рідке поєднання вроди та гармонійної будови з артистизмом і внутрішньою дисципліною. Саме тут Іринка вперше проявила свої таланти і здібності, отримавши сольні партії в балетах «Муха-Цокотуха», «Снігова Королева» та в численних мініатюрах. Перші концерти в Новомосковську та Дніпропетровську, перші овації та квіти… Паралельно танцю Ірина Матвієнко вивчає музику, займаючись грою на акордеоні. З 1968 року балетну студію очолює хореограф Іваницький Богдан Станіславович. Саме за його сприяння в 1970 році Ірину Матвієнко запрошують до Ансамблю Танцю при Закарпатському Хорі, але батьки вирішують віддати її до Дніпропетровського Театрального Училища ім. Глінки після закінчення 10-го класу. Завдяки своїм здібностям Ірина потрапляє відразу на 2 курс, до педагога Авдєєчева. Саме там Ірина зустрічає свого майбутнього чоловіка Анатолія Горошка. Незабаром, 1972 року, молоді хореографи грають весілля. Училище Ірина Матвієнко закінчує з Червоним дипломом, після чого молоде подружжя отримує направлення до Ансамблю народного танцю «Надзбручанка» Тернопільської Обласної Філармонії, під керівництво хореографа О.Данічкіна. Ірина досить швидко отримує сольні партії в мініатюрах «Подоляночка», «Петрусь», «Надзбручанка», «Гандзя», «Тернопільське весілля» та інших. З «Надзбручанкою» Ірина Матвієнко об’їздила майже весь Радянський Союз, неодноразово танцюючи на найпрестижніших концертних майданчиках, Палац «Україна», Кремлівський Палац З’їздів. Ансамбль неодноразово гастролював за кордоном – Болгарія, Німеччина, Румунія, Чехія… З 1978 року Ірина Матвієнко вчиться в Київському художньому інституті на курсі О. Асеєв, Л. Міляєва. В 1982 році отримує диплом мистецтвознавця. Виконавські здібності Ірини Григорівни досягли того часу свого піку і, як результат, 1983 року, указом Президії Верховної Ради України, за заслуги в розвитку танцювального мистецтва України їй надане почесне звання Заслуженої Артистки України. З 1988-го по 1990 рік Ірина Матвієнко разом із чоловіком переходить у колектив «Медобори», де в них з’являється можливість займатися іншими напрямками хореографії: демі-класика, степ, фламенко.

1990 року в житті Ірини Григорівни розпочинається новий етап: педагогічний та постановчий. Відразу після народження доньки Олександри, вона приймає пропозицію очолити студію естрадного танцю «Бомонд» (тоді «Натхнення») Палацу Культури Металургів і повертається до Новомосковська. За наступні 27 років Ірина Григорівна опановує сучасну хореографію, утворює власний напрямок – етно-джаз, розроблює авторську педагогічну систему, котрою виховує понад десять поколінь танцівників, ставить більше сотні мініатюр і декілька спектаклів, проводить більше шістдесяти власних концертів, зі студією «Бомонд» отримує перемоги у понад п’ятдесяти фестивалях та конкурсах в Україні та за кордоном. Ірина Матвієнко змінила обличчя нашого танцювального середовища, щороку вона піднімала планку якості, вимагаючи максимум у першу чергу від себе, а вже потім від інших. Маючи дивовижну пам’ять, вона не забувала жодного з сотень своїх учнів.

У 2017 році Ірина Григоріївна отримала страшний діагноз – рак. Але навіть невиліковна хвороба не зломила сили волі цієї людини: до листопада Ірина Григорівна займалася зі своїми учнями, а пізніше до останніх днів/тижнів керувала школою з дому. За весь час своєї хвороби від неї не було жодних нарікань чи сліз, вона мужньо, до останнього подиху несла свою людську гідність.

Вона любила книжки та квіти, музику і тварин, історію та етнографію, рукоділля та кулінарію, і ще безліч речей, що робили її такою багатогранною особистістю. Вона була патріотом своєї країни та міста, дивовижно відданою донькою та безмежно люблячою і турботливою матір’ю. Ціла епоха в культурному житті нашого міста скінчилася, цілий світ згас для рідних і близьких.

Особливу подяку родина Матвієнків висловлює Даринці Бігун за змістовний і глибокий вірш, присвячений Ірині Григорівні, що розділила наше невимовне горе, наш біль за такою Великою Людиною, за зірочкою, що буде нам сяяти завжди…

Дмитро ГОРОШКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *