Володимир Сагайдак: «На Новомосковщині я не чужий»

Розпорядженням Президента України вiд 22-го жовтня на посаду глави Новомосковської райдержадміністрації призначено Володимира Анатолійовича Сагайдака.

Народився в селі Афанас`євка на Новомосковщині, у день 22-річчя перемоги над нацизмом. Батько керував місцевим вузлом зв’язку, мама півстоліття пропрацювала фельдшером-акушером. У дитинстві хотів стати шофером, потім, як старший брат і дядько, офіцером-прикордонником. Отримавши майже відмінний атестат, навіть подав документи до військкомату для надходження в погранучилище, але медкомісія забракувала через… сколіоз.

«Цікаво, що тій самій медкомісії мій сколіоз не завадив покликати мене на строкову службу в прикордонні війська, — усміхається Володимир Анатолійович. — Служив у Туркменії на кордоні з Іраном. Перед самим дембелем брав участь у затриманні іранського порушника, за що тоді отримав лише подяку. А ось нагорода знайшла мене майже через рік. Працюючи водієм у колгоспі ім. Жданова (нині АФ «Дружба»), отримав медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» від представників КДБ. До речі, шоферував у колгоспі на всіх студентських канікулах до четвертого курсу, потім підробляв на фірмі юрисконсультом.»

– Як же відбувалося входження колгоспного шофера в юриспруденцію?

— Оскільки улюбленим шкільним предметом у мене була історія, вирішив вступати на істфак в університет. З першого разу не пройшов, але успішно склав іспити на підготовче відділення, після якого вступив на перший курс жаданого історичного в ДДУ. Не встигли початися заняття, нам оголошують, мовляв, створюється група правознавства, яка згодом перетвориться в юридичний факультет. Незважаючи на відмовляння однокурсників, я таки зважився, і в 1989-му році став студентом тільки но створеного юридичного факультету ДДУ.

Диплом юриста отримав у 27 років, уже коли був одруженим і з дитиною. Замахнувся було на прокуратуру, але там не виявилося вакансій. Радили влаштуватися в міліцію, але туди мені не хотілося. У пошуках роботи зазирнув до Новомосковської райадміністрації. Нарешті, пощастило: мене прийняв тодішній голова РДА Анатолій Григорович Білик, під головуванням якого я не один рік пропрацював у колгоспі ім. Жданова і який став і досі залишається моїм учителем, наставником, порадником. Так ось, у РДА якраз напередодні звільнилася юрист і мій прихід, мимоволі опинився до речі. Через деякий час мене перевели в райраду, а незабаром я очолив новостворене Новомосковське райуправління юстиції. З 2003-го, після об’єднання Новомосковського міського та районного управлінь юстиції три роки очолював тепер уже мiськрайонне. З 2016- го до жовтня 2018-го року працював начальником відділу держреєстрації бізнесу та прав на нерухоме майно Новомосковської райдержадміністрації.

– Виходить, для Новомосковщини Ви людина далеко не стороння й не з чуток знаєте, з чим доведеться зіткнутися.

— Так, крім того, що тут народився, виріс, за не один десяток років роботи знайомий із багатьма людьми, які, сподіваюся, знають і мене. Звісно, я добре знайомий із проблемами району. Передусім це вода, у сенсі, що вимагає ремонту водогін, далі — початок опалювального сезону з усіма наслідками, що випливають, стан доріг і несподівано призначені на 23 грудня вибори в Черкаській ОТГ, до якої приєднується Гвардійське.

Декілька слів про сім’ю, захоплення, звички.

— Дружина працювала медсестрою, зараз на пенсії. Старша дочка також юрист, працює за фахом, молодша вчиться ресторанно-готельному бізнесу. Не рибалка, не мисливець, люблю багато ходити, катаюся на велосипеді. Особливих кулінарних пристрастей не маю. Не переношу тютюновий дим, за все життя не викурив жодної цигарки.

Євген ЄВТУШЕНКО

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *