• Отаман вільного козацтва Федір Сторубель з родиною. Полтава, 1931

«Ввійде у складники держави»

Вільне козацтво на Присамар’ї: до 100-річчя створення

Нинішній рік – ювілейний: виповнюється 100 років національній революції в Україні. Весна надії нашої супроводжувалася потужним відродженням українського руху, відкриттям заборонених до лютого 1917-го «Просвіт», змаганнями українців за право навчатися рідною мовою.

Непросто виборювали українці священне право кожного народу мати свою державність. Тодішня боротьба, на жаль, зазнала поразки. Тим то нині ми звертаємося до уроків минулого, щоб не повторювати помилок сторічної давнини.

Під вогнем степової свободи

Нинішнього року відзначаємо і 100-річчя виникнення Українського вільного козацтва (УВК) – українських добровільних військово-міліційних з’єднань. Створювалися вони для захисту Української держави і охорони правопорядку. Перший кіш Вільного козацтва  сформовано у квітні 1917 року у Звенигородському повіті на Київщині. Кошовим отаманом став С. Гризло. А ініціатором створення УВК був  селянин з Гусакова Звенигородського повіту – Смоктій. У серпні 1917-го добре організовані вільно-козацькі підрозділи діяли в Бердичівському, Борзнянському, Київському, Канівському, Ніжинському, Черкаському та Уманському повітах.

Відділи УВК створювалися за територіальним принципом, з національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років. Основним тактичним підрозділом Вільного козацтва була сотня. Кількість бійців сотні могла бути різна – від 55 до 700 чоловік. Сотні однієї волості об’єднувалися в курінь, курені – в полк, а полки цілої округи утворювали кіш.

Старшина (офіцери) УВК була виборна. Сотенна старшина складалася з п’яти членів: сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря.

У серпні-вересні 1917 року вільно-козацький рух охопив усю Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Катеринославщину Херсонщину, Кубань. Були створені коші імені Семена Палія, гетьмана Петра Сагайдачного та інші.

Як Воробйови стали Горобцями

На Катеринославщині загони Вільного козацтва створювали брати Горобці. Це були етнічні росіяни – Гаврило і Микола. Походили вони з родини залізничника Юхима Воробйова, який віддав дітей навчатися в престижному Катеринославському комерційному училищі (нині будівля обласної ради). Потім хлопці навчалися в Київському політехнічному інституті. Брати Воробйови були українізовані потужною українською стихією ще напередодні революції. За спогадами  Панаса Феденка, вони говорили такою доброю мовою, як мало хто з українців. Гаврило вже в 1916-му, перебуваючи в Каневі на будівництві мосту, знаходився під таємним наглядом жандармського управління. Брати були членами забороненої Української соціал-демократичної робітничої партії.

Відома й точна дата народження Вільного козацтва в Катеринославі – 25 вересня 1917 року на зборах українських робітників міста на Дніпрі створено перший відділ УВК . Кошовим отаманом обрано Гаврила Юхимовича Горобця (1888-1924). За кілька днів на засіданні катеринославської міської думи  він повідомив про створення «української Червоної Гвардії», запропонував використовувати «Вільне козацтво»  для охорони передмість, замість скорумпованої міліції. Боже мій, як же все повторюється! Втім, як сказала якось Індіра Ганді, «Історія – найкращий вчитель, у котрого найгірші учні…»

Отаманом Самарської паланки вільних козаків у Новомосковську стане авторитетний  мануйлівський просвітянин Федір Хомич Сторубель (1884-1938). Ми вже розповідали про нього в нарисі «Одісея отамана Федора Сторубля» в 1-му номері газети «Твій рідний край» за 2 квітня 2015 року.

Козак з роду й племені!

Сьогодні ж  хотілося б бодай побіжно ознайомити читача з постаттю і спогадами сотника Українського вільного козацтва в Новомосковському повіті Захарія Різникова.

Народився Захарій Різників 4 вересня 1892 року в Україні (називає у споминах Новомосковськ «нашим містом»). По Першій світовій війні емігрував до Франції, працював  у фабриці «Де ля Віскоз» і мешкав у містечку Віскоз біля Гренобля. Замолоду він був сотником куреня ч. 21 iм. Гетьмана Петра Полуботка. На еміграції Різників став одним з засновників товариства «Відродження», організовував українські хори. Вітаючи З. Різникова з 85-річним ювілеєм, редакція квартальника «Українське козацтво», який виходив у Чікаго, сорок років тому писала так:

«Вельмишановному Ювілятові сердечно гратулюємо з нагоди того поважного ювілею, а особливо – його виїмковій (винятковій)  життєрадісності, якою Він втішається, бо ж він є козак з роду й племені!»

Видані на Заході коротенькі  спогади Захарія Різникова «З iсторії У.В.К. в Новомосковському повіті» мало доступні тут. Тому варто познайомити з ними наших  читачів:

«Повітове місто Новомосковськ. – згадував наш земляк, – це колишня Самарська, одна з великих Запорізьких паланок. При переіменованню ж цього міста росіяни залишили назву річки  Самари, що впадала в Дніпро, та історичні назви вулиць: Гетьманська, Січова, Запорозька, Кальнишевська та інші , все українські назви, не пам’ятаю ні одної вулиці в нашому місті, що мала б московську назву».

Тут треба зробити невелике уточнення: історичні назви вулиць у Новомосковську зникали, а потім відроджувалися завдяки просвітянам і національно свідомим українцям. Ось що писав, приміром, 1912 року катеринославський часопис «Дніпрові хвилі».

Українські назви вулиць у Катеринославі

Недавно городська дума постановила, за порадою проф. Д. І. Яворницького, надати деяким улицям у Катеринославі історичні назви замість тих, що не мають ніякого зв’язку з місцевим краєм, а часто  не мають і ніякого глузду. Тепер будуть у нас улиці: Кошова, Радна, Бунчукова, Запорозька, Гайдамацька, Хмельницького, Гетьманська, Половицька, Сіркова. На двох улицях (що перерізують Лагерну) (Лагерна – сучасний  проспект Гагаріна в обласному центрі – авт.) уже прибито нові таблиці: «Гетманская» і «Хмельницкая». Нагадаємо тута, що в Новомосковську вже кілька років існують назви головних улиць: Запорозька, Паланочна, Кошова, Гетьманська, Калнишевського, Половицька».

Отже, можемо зробити висновок, що десь після революції 1905-1907 років, коли царизм дещо послабив національні утиски, з’явилася змога в Новомосковську назвати козацькими назвами низку вулиць. Приємно, що Новомосковськ  виявився тут «законодавцем моди» і випереджав губернський центр!

«Це все були молоді, гарні хлопці»

Та повернімося до споминів Захарія Різникова:

«Після двох-трьох місяців революції 1917 року тут було засновано Вільне Козацтво. Заснував його селянин з села Мануйловки, що біля міста Катеринослава, — старий з 1905-го року український діяч по прізвищу Сторубель. Його помічником був селянин Язиковський з села Підгородне, що між Катеринославом і Новомосковськом, де також були свідомі се­ляни. (І Сторубель, і Язиковський були активісти мануйлівської «Просвіти» — авт.).

На заклик цих організаторів повстали відділи Вільного Козацтва і в інших місцевостях нашого повіту. В самому місті організатором козацького відділу був молодий син фершала Денис Гавриленко. Більшість членів УВК убралися в козацькі одяги, а не­велика кількість була на своїх конях. Звичайно це все були молодi, гарні хлопці.

Повітовий кіш Вільного Козацтва належав до Катеринославського Віль­ного Козацтва, яким керували молоді брати Горобці.

Вільне Козацтво перебрало під свою охорону банки і боролось з анархією та злочинністю, що почалася за революційних часів, та провадило широку  протибольшевицьку пропаганду і навіть збройно виступало проти тої зарази.

Під час проголошення 4-го Універсалу Центральної Ради про самостій­ність України Вільне Козацтво маніфестувало з українськими прапорами на конях коло місцевого історичного (Троїцького) запорозького, православного собору.

Тоді ж наші Вільні Козаки склали присягу на вiрнiсть Українi.

Коли надiйшли чутки, що на столицю Київ сунуть червонi большевицькi вiйська з Петрограду, то частину козакiв вiдправлено до Коша, яким командував дiд Шепель, щоб разом їхати до Києва його боронити. Та виправа доїхала до станцiї П’ятихатки, де з Києва одержано телеграму вiд тодiшнього прем’єра українського уряду с.р. Голубовича, щоб козацький кiш повертався додому, а залiзничному урядовi наказано не давати козакам вагонiв i не пропускати їх у Київ.

Не дивлячись на те, частина наших козакiв вступила в частини Української Армiї i в складi її, а також в повстанських загонах боролись за волю України i навiть зложили голови свої за ту Iдею…

Так полягли на полi слави Українськi Вiльнi Козаки нашого коша: брати Горобцi, син отамана Сторубля, Гейко, Свердуло, Гавриленко, Шинкаренко, Руденко та iншi, що їх прiзвища вже забув.

Вічна пам’ять!

Ще одне уточнення: Федір Сторубель мав трьох синів, але вони були замалі для боротьби. А ось його перша дружина Катерина справді стала жертвою громадянської війни. Що стосується братів Горобців, то за спогадами відомого діяча УСДРП Панаса Феденка, старший Гаврило став жертвою більшовицького терору в Києві 1924 року. А молодший брат Микола загинув під Могилевом на Поділлі в чині старшини армії Української Народної Республіки.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *