• Сочинського автограф

«Бо творящий добро – блажен»

Ще одне призабуте ім’я: подвижник земської медицини Петро Сочинський

1895 року з Софіївки переведений до Новомосковська чудовий земський медик Петро Сочинський. Півтора десятиріччя він працював тут повітовим лікарем і зберіг добру пам’ять про себе. Додамо: Петро Михайлович Сочинський (1855- 1913) – не лише земський лікар і громадський діяч, але й колекціонер та фольклорист, дійсний член Катеринославської вченої архівної комісії, одноліток і приятель історика козаччини Дмитра Яворницького, а відтак один із фундаторів Катеринославського історичного музею імені Поля.

Хто знання має, той і мур зламає

1873 року Петро Михайлович закінчив Катеринославську чоловічу класичну гімназію. В цьому будинку на Соборній площі в м. Дніпро нині – один із корпусів медакадемії. Невситимий потяг до знань змушує його вступати на медичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві. 1878-го він отримує офіційне звання лікаря. Почав працювати у військовому міністерстві. Потім Сочинський прийшов у земську медицину. Розпочав у Верхньодніпровському повіті на рідній Катеринославщині. 1881 року отримує призначення до лікарні в Софіївці (нинішній райцентр).

Пригадуєте, за радянських часів кожна школа мала шефів? Так ось, до революції вони звалися «попечителями» (опікунами) та піклувалися про побудову шкіл, їхні потреби, занурювалися у невідкладні проблеми. Щоправда, все залежало, як завжди, від людини. Дехто формально ставився до запропонованих обов’язків. Тільки не Петро Сочинський, який став попечителем школи в Енгельгардт-Василівці (нині – село Запорізьке біля Софіївки). Перед нами – типовий земець-трудівник. Верхньодніпровська повітова училищна рада 1885 року «вказує на попечителя Енгельгардтівської школи п. Сочинського, завдяки особистим турботам котрого тепер зводиться новий училищний будинок, а тим часом він не винен жодних внесків на училище. Комісія вважає, що слід подякувати п. Сочинському за його корисну діяльність на користь довіреного його піклуванню училища».

Отже, з 1895 року він живе і працює в Новомосковську. Як лікар Сочинський частенько не погоджувався з думкою Новомосковської повітової управи, коли треба було відстоювати інтереси медицини , опонуючи тогочасній «оптимізації». До речі, у земстві йому довелося працювати з самим Михайлом Родзянком.

Приміром, у 1896 році ощадлива повітова управа порахувала, що допомоги, які видаються міським та повітовим акушеркам за призначенням земських зборів, «абсолютно зайві і що на цю суму набагато зручніше й вигідніше мати спеціально третю земську акушерку». Сочинський рішуче не погодився з цим і аргументував свою позицію.

3-го грудня 1899-го проходило спільне засідання Новомосковської повітової управи і земських лікарів. Петра Сочинського обирають секретарем зібрання. Повітові лікарі нарікали на писанину: їм доводиться складати по три річні звіти для трьох інстанцій (ось відколи чиновники завалили лікарів  писаниною!). Сочинський доповнює програму річного звіту з 11 пунктів. Він також заступається за акушерку Смольнікову.

На подібному ж засіданні 29 жовтня 1900 року (протоколи знову писані рукою Сочинського – секретаря зборів) він полум’яно виступає на захист запасних лікарів. Управі і лікарям знов нічого не зоставалося як укотре погодитися з пропозицією П. М. Сочинського.

Петро Михайлович вправно володіє пером. Зі знанням справи виступає в періодиці. На його виступ часто посилаються столичні автори. Сочинський окремо видав наступні невеликі роботи «Нарис стану земської медицини в Катеринославській губернії в 1885 році: (Упорядкування за звітами земських управ і земських лікарів) П. Сочинського (Санкт-Петербург, 1887), «Історичний нарис розвитку земської медицини у Верхньодніпровському повіті (Катеринославської губернії) з 1866 по 1888 р.» (Чернігів. 1889), «Земські початкові школи Катеринославської губернії» (Чернігів, 1890), «Земська медицина в Катеринославській губернії в 1892 р. (За даними звітів управ і земських лікарів)» земського лікаря П. Сочинського (Санкт-Петербург, 1895 ).

Мов після зіткнень з неприятелем

На одну з його публікацій 1899 року звертає увагу столичний журнал «Вестник Европы». Там можна було прочитати:

«В «Екатеринославских губернских ведомостях» подано доповідь місцевого земського лікаря п. Сочинського, в якому наводиться результат його спостережень впродовж 14-річної земської служби. З кожним роком, – каже він, – число нещасних випадків все збільшується…»

А у виданій тоді ж книзі Якова Браве «Наймані сільськогосподарські робітники в житті і в законодавстві» (видання столичного магазину «Книжкова справа», 1899) також цитується Петро Сочинський:

«І в Катеринославській губернії пошкодження робітників землеробськими машинами такі часті, що, за словами місцевого лікаря д-ра Сочинського, «часом сільські лікарні скидаються на якийсь перев’язувальний або бівуачний пункт, куди звезені важко поранені в бою». Число нещасних випадків серед сільських робітників, – категорично стверджує цей лікар, – з року в рік збільшується, і майже всі отримують ушкодження, – люди у повному розквіті здоров’я та років…»

У Новомосковську щорічно (!) у 1900-1905 роках під редакцією Сочинського як секретаря товариства виходили «Звіти про діяльність Новомосковського товариства сільських господарів і журнали засідань Товариства з додатками». Причому звіт з 11 жовтня 1898 по 11 жовтня 1899-го був четвертий…

Навіть Володимир Ленін у підготовчих матеріалах до книжки «Розвиток капіталізму в Росії» записав: «Д-р Сочинський у доповіді з’їзду катеринославських лікарів каже: «в той час, коли робітники на фабриках і заводах законом убезпечені від нещасних випадків, а господарі їхні залучаються до відповідальності, про становище сільськогосподарських робітників досі мовчалося. Йому (та чи йому одному) невідомий жоден…»

1900 року ми бачимо Сочинського як лікаря в Новомосковському трикласному училищі (повітовий лікар мусив підробляти). А у 1901-му він вже на посаді директора Новомосковського дитячого притулку.

Пожертвував колекцію старовини для музею

А чи відомо вам, що колекція П. М. Сочинського в числі інших лягла в основу Катеринославського обласного музею імені Поля?

1906 року в доповідній записці ради нещодавно створеного Катеринославського музею ім. Олександра Поля до губернської земської управи відзначено, що на самому початку створення Катеринославського музею стараннями Д. І. Яворницького отримані в дар і доставлені в музей двадцять колекцій старих предметів із зібрань приватних власників Катеринославської губернії, в тому числі колекція старовини П. М. Сочинського. Його дари новоствореному музеєві відображені і в книзі «Каталог Катеринославського обласного музею імені О. М. Поля» (1905).

1903 року Сочинський друкує в катеринославській газеті «Приднепровский край» статтю «Нащадок запорожців» про 104-річного Михайла Івановича Гаркушу.

У листах до свого однолітка професора історії і директора козацького музею Дмитра Яворницького Петро Сочинський час від часу повідомляв про свої цінні знахідки у Новомосковську і повіті. То він виявив листування  полковника Панаса Ковпака з отаманом Петром Калнишевським, то монету римських часів з зображенням Цезаря. У березні 1902-го сповістив про знахідки селян у курганах поблизу сіл Голубівка та Єлизаветівка Новомосковського повіту. Там виявили вазу, мідний казан, вуздечку, срібні прикраси тощо. Глечик з цього кургану колекціонер передав до музею О. Поля.

Повітовий лікар трьох повітів

З Новомосковська Петро Сочинський, який перед тим працював повітовим лікарем у Верхньодніпровському і Новомосковському повітах, був переведений до Катеринослава на посаду катеринославського повітового лікаря. На жаль, тут він пропрацював не так довго.

30 жовтня 1913 року голова Верхньодніпровського повітового земського зібрання Всеволод Ерастович Бродський зачитав на сесії сумну звістку про раптову смерть катеринославського повітового лікаря П. М. Сочинського, котрий свого часу обіймав посаду земського лікаря у Верхньодніпровському повіті і приніс на цьому терені чималу користь. Хоча проминуло 18 років, але в повіті про нього добре пам’ятали. Бродський запропонував зібранню послати телеграму співчуття на ім’я дружини П. М. Сочинського Наталі Дмитрівни і обрати депутацію, щоб покласти вінок на труну покійного. Пропозицію гласні одноголосно прийняли.

…Одноповерховий будинок, в якому жив у Катеринославі Петро Сочинський, на розі Старокозачої і Короленківської вулиць у наш час знесли. Але на огородженій ділянці так нічого і не збудували (може, проти цього бунтує душенька Петра Михайловича?). У котловані поросли дерева  й кущі, панує занедбання. Прикро, що остання адреса чудового земського лікаря так понівечена. Виходить: він дбав про старовину, а ми не дбаємо… І немає кому захистити в наших селах і містах історичні пам’ятки від сваволі дикого ринку. А безпам’ятних Бог карає.

Микола ЧАБАН

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *