Банкети винайшли купці та держслужбовці

Після закриття ресторанів нічне життя тривало на вокзалі

Відвідувачами першокласних ресторанів у Катеринославі були гільдійські купці, багаті міщани, а також вищого рангу чиновники Міністерства внутрішніх справ, юстиції, фінансів, шляхів сполучення. Власних розважальних місць вони, як правило, не мали. Саме вони на початку 20-го століття винайшли новий вид святкувань – банкети, який відрізнявся від інших тим, що його учасники дуже багато і красиво говорили.

Чоловіки та дружини гуляли порізно

Дев’ятого березня 1911 року склад Катеринославського окружного суду, прокурорського нагляду і місцевої адвокатури вшановували голови суду Карчевського з нагоди 25-річчя його службової діяльності. Після вшанування в будівлі суду весь його склад звернувся до ювіляра з проханням розділити хліб-сіль у «Європі» (на проспекті, в будинку Трифонова). О 10 годині вечора тут зібралося понад 70 осіб. Великий зал ресторану був ефектно декорований живими квітами і гірляндами. Сам Карчевський приїхав на банкет у супроводі Бичихіна та Ланшіна, які з’явилися до нього на квартиру з відповідним запрошенням. Зустрічав їх військовий оркестр Сімферопольського полку, який грав потім у продовженні всього банкету, що тривав до п’ятої години ранку. Як повідомляла преса, під час вечері було вимовлено безліч побажань, тостів і промов, в яких зазначали рідкісні душевні якості та суворе ставлення до себе ювіляра.

Одночасно в англійському клубі дружини чинів судового відомства вшановували святкування дружині Карчинського, Олзі Іванівні, яка розділила з чоловіком весь 25-річний шлях судової діяльності. Вшанування носило суворо корпоративний характер.

В ресторанах палили парфуми

Ті, хто багатші, обідали й вечеряли в ресторані «Франція». Реклама ресторану повідомляла про щоденне одержання свіжих продуктів – живих омарів, устриць царських, Московських курчат, Англійських баранчиків, справжнього Мюнхенського пива, вина з власних закордонних садів. Під час обіду й вечері тут грав італійський квінтет «Кармен Лювьєра». Дуже приємно було піднятися сходами по килимах і вечеряти в білих залах із дзеркалами. А задля «доброго повітря» тут палили на жаровні не один флакон дорогих парфумів! Карбоване срібло, кришталь незвичайний китайський фарфор – де одна тарілка для десерту по дванадцять (величезні на той час гроші!) рублів. Зерниста ікра у срібних відерцях, мізки гарячі з кісток для тартинок – найніжніше блюдо. Французький белянжевін – груша по п’ять карбованців штучка. Таке море всього, такі делікатеси в обстановці!

А там-то, у конторі-то… рахуночок-то… баланц-то вже нанизуємо Агафон Митрич, нанизуємо без будь-якого жалю. Так за тарифом щось, найшановнішому, та за кришталь, та за сервізи, та за духи, та за…

Всю ніч біля парадного входу в ресторан стояли візники в очікуванні підгулялих клієнтів. Лише «Континенталь» мав власні стайні, де коні могли відпочити, а кучерам пропонували бутерброди і розносили по склянці пива. При закритті ресторану замовкала музика, і всякий поспішав додому. Господар коротко обіймав знайомих, інших дружньо тріпав по плечу, дамам цілував руки.

Офіціантів мазали гірчицею

Обслуговували відвідувачів у ресторанах лише чоловіки. В більшості першокласних закладів лакеями та офіціантами були переважно татари. Пояснюють це тим, що їм за законами мусульманської релігії не можна вживати алкоголь. Можливо, колись цей принцип комплектування давав результати, але з плином часу щоденне спілкування з алкогольними напоями виявилося сильнішим за звіти Магомета, і тримати татар стало просто традицією. В дорогих ресторанах офіціанти носили чорний фрак, жилет, штани, а також крохмальну манишку, манжети, стоячий комірець і чорний бантик. Нитяні білі рукавички й перекинута через руку серветка, якою вони протирали тарілки й келихи, доповнювали костюм. У ресторанах рангом нижче під жилет підв’язували білий накрохмалений фартух.

Чайові були основним джерелом їхнього заробітку, тому вони були змушені терпіти витівки п’яних відвідувачів, які часто їх били, мазали гірчицею та всіляко над ними знущалися. Особливо любили це робити захмілілі купці.

«Людина», а саме так («Людино!») зверталися відвідувачі до офіціанта, говорила про свою роботу наступне: «І все-то життя моє – як служіння на чужих бенкетах… І все-то життя – як один ресторан. Немов бенкетують навкруги день у день, а ти мотаєшся з блюдом і підносами й лише дивишся за поглинанням напоїв і їжі. І все-то життя у вухах польки та вальси, і дзвін скла і посуду, і стукіт ножичком. І пальці, якими кличуть…»

Нічні гуляки потіснили пасажирів

Розпорядження про зачинення ресторанів об 11 годині вечора у зв’язку з початком Першої світової війни змінило характер нічного життя в Катеринославі. З 11 години проспект, зазвичай настільки жвавий до пізньої ночі, перетворювався на пустелю. Не горіли привітно вогники на верандах кафе, чорними плямами дивилися вікна ресторанів. І в цей же час починали працювати візники. Довгими низками мчали вони у напрямку до вокзалу. Це катеринославці, які звикли до пізньої ночі, відправлялися досидіти залишок ночі до належної години.

У вокзальному буфеті першого класу до півночі всі столики були вже зайняті. Тут усі відвідувачі Гуппанера (власник найкращих кафе міста) та «Ренесансу» п’ють погану каву, не менш поганий чай, їдять дуже сумнівні бутерброди, обмінюються останніми новинами, невідомо звідки одержуваними. Буфетник не мав підстав скаржитися на погані справи. З дня відкриття Катеринославської залізниці буфет не торгував так жваво, як у ці дні. У претензії тільки пасажири, яким нема куди приткнутися, оскільки всі столики зайняті публікою, яка перетворила вокзал на нічний ресторан. Але хто й коли звертав увагу на претензії пасажирів?

Валентина ЛАЗЕБНИК

Дослівно

Трактири дозволяла поліція

Щоб відкрити ресторан, потрібно було просити дозволу в Міської Управи та поліції. 13 вересня 1908 року таке «Оголошення» надійшло в Управу від німецького підданого Еміля Івановича Нейс. «Бажаючи утримувати з 1 січня 1909 року першокласний готель і ресторан «Франція» по проспекту в будинку Карпас №71 уклінно прошу видати мені встановлене свідоцтво на право відкриття цього закладу». Нижче приписка такого змісту: «Я, що підписався нижче, даю цю розписку Управі на підставі ст. 19 Найвище затвердженого 8 червня 1893 р. Положення про трактирний промисел, в тому, що піддавався стягненням, які згідно із законом позбавляють мене права утримувати заклад трактирного промислу, про дозвіл якого подано мною даний прохання до Міської управи».

До прохання докладено свідоцтво Міського Поліцейського Управління, про те, що «з боку цього Управління не зустрічається перешкод до утримання Е. М. Нейс готелю з рестораном».

Анекдот в тему

(Початок 19-го століття)

Гість офіціантові:

– Згідно із законом ви повинні на вимогу подавати горілку не в карафках, а в монопольних пляшечках (монополія на горілку належала державі – ред.).

– Які там для нас закони, – була в пляшечках, а тепер вийшла! Хочете в монопольному посуді, так будьте ласкаві четверту бутель.

Tags :

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *