Арифметика перемог

Минулого тижня в Україні урочисто святкували завершення першої післямайданної п’ятирічки. Про це можна довго й нудно міркувати, взявши за основу питання з давнього дитячого віршика про те, «що таке добре й що таке погано». Я б замість міркувань навів декілька цифр.

Почнемо із соціології. Якраз до пам’ятної дати відразу три найавторитетніші в країні соціологічні служби КМІС, Центр Разумкова та Група «Рейтинг» опитали 10 000 українців, ставлячи питання про життя, радощі, проблеми та перспективи. З’ясувалося, що до середини листопада 2018-го року вже 78 %(!) українців твердо вважали, що наша країна останніми роками рухається в неправильному напрямку. Розумієте? Була Революція Гідності, були реформи та їх приголомшливі успіхи, десь поруч існує влада, що пишається цими успіхами, а 78 % громадян України озирається навколо себе й робить висновок — усе не так і не туди.

Що до цього додати? Тільки те, що соціологи також знайшли 12 % оптимістів, яким усе подобається. Але й тут є важливий нюанс. У липні оптимістів було трохи більше — 15 %, але до осені вони злегка протверезіли. Або дізналися про нові газові тарифи, або не зрозуміли, що робить держава в православних храмах.

Із соцопитування випливає, що всіх нас сьогодні насправді турбують дві головні проблеми загальнодержавного рівня: війна (66 % опитаних) та корупція у владі (43 %). На особистому й побутовому рівні головними проблемами українці вважають підвищення тарифів ЖКГ (59 %), низький рівень зарплат і пенсій (52 %), підвищення цін на основні товари (42 %). Майже успіхом реформ можна вважати те, що неякісна медицина хвилює лише 19 % населення, а недостатній рівень соціального захисту — 11 %.

Мене більше стривожила цифра не від соціологів, а з державної статистики. Це та тенденція, яку ми поки за метушнею справ просто не помічаємо й не дуже розуміємо. У понеділок Держстат оприлюднив демографічні дані за 9 місяців 2018-го року й буденно повідомив, що населення України за ці місяці скоротилося на 165,6 тисяч осіб (за підсумками року буде приблизно 220 тисяч). Це те, що може порахувати офіційна статистика, яка впритул не помічає трудову еміграцію.

Знаєте, що це означає? Що у 2018-му році ми вимираємо на 14,8 % швидше, ніж торік. Цифра ця вийшла так: за 9 місяців нас померло на 3 тисячі більше, ніж минулого року. І що найголовніше — народилося на 19,8 тисяч дітей менше!

Абстрактні цифри? Не хвилюють? Давайте переведемо їх у зрозумілі категорії. Темпи природного скорочення населення України призведуть до того, що через 6 років ми отримаємо на 24 тисячі першокласників менше. Це означає, що по всій країні закриється 750–800 перших класів. Станом на зараз середня кількість учнів в українській школі становить 242 людини. Тобто через ненароджених дітей спорожніє майже 100 шкіл. Ні, звісно, — у мегаполісах школи будуть переповненими, але що чекає українське село й українську провінцію…

Ваш Мартин КАПУСТА

Немає коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *